Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 78

Він під’їжджав усе ближче і ближче, й те світло ставало чимраз яскравішим. Це виблискувало золото, яким був вистелений міст через річку Гьйоль. Саме цим мостом проходили всі померлі.

Гермод притримав Слейпніра, і кінь поволі поніс його через міст, який хитався і здригався під ними.

— Як тебе звати? — запитав жіночий голос. — Якого ти роду? І що ти робиш у Царстві мертвих?

Гермод не відповів.

Він перебрався по мосту на протилежний берег, де стояла дівчина. Вона була бліда, але дуже гарна, і дивилася на нього так, немов у своєму житті не бачила нічого подібного. Дівчину звали Модгуд, і вона була охоронцем моста.

— Вчора через цей міст пройшло стільки мерців, що вистачило б на п’ять королівств, але від тебе одного міст хитався більше, ніж від них усіх, хоча людей і коней там було стільки, що не злічити. Я бачу в тебе під шкірою червону кров. Ти не такого кольору, як мертві, — вони сірі та зелені, білі й сині. Під твоєю шкірою тече життя. Хто ти? Навіщо ти прямуєш до Хелю?

— Я Гермод, — назвав себе юнак, — син Одіна. Я прибув до Хелю на Одіновому коні, щоб знайти Бальдра. Не пам’ятаєш, ти його бачила?

— Кожен, хто бачив Бальдра, не зможе його забути, — відповіла Модгуд. — Прекрасний Бальдр перетнув цей міст дев’ять днів тому. Він пішов до великої зали Хелю.

— Дякую тобі, — промовив Гермод. — Саме туди я і вирушу.

— Зала розташована нижче, на північній стороні, — сказала йому дівчина. — Просто спускайся і їдь на північ. Там ти й побачиш браму Хелю.

Гермод поїхав далі. Він спускався дорогою на північ, аж доки не побачив перед собою величезну високу стіну та браму — вищу за будь-яке дерево. Гермод спішився і підтягнув попругу, а потім знову скочив на коня і, міцно притиснувшись до сідла, почав підганяти Слейпніра. Перед самою брамою той стрибнув — так, як досі не стрибав жоден кінь, — і перестрибнув її, вдало приземлившись з іншого боку, у царстві Хель, де не ступала нога живої людини.

Гермод спрямував коня до великої зали мертвих, перед нею спішився і зайшов усередину. Його брат Бальдр сидів на чолі стола як почесний гість. Він був блідий; його шкіра мала колір сірого дня, коли не визирає сонце. Бальдр пив мед Хель і пригощався її стравами. Помітивши Гермода, він запросив його сісти поряд і провести ніч із ним за цим столом. З іншого боку від Бальдра сиділа його дружина Нанна, а біля неї — не в найліпшому настрої, — гном на ім’я Літ.

У світі Хель ніколи не сходить сонце, а відтак не буває дня.

Гермод поглянув у протилежний кінець зали і побачив жінку своєрідної зовнішності. Права частина її тіла мала шкіру звичайного кольору, а от ліва була темною і спотвореною, немов у трупа, який вже тиждень провисів на дереві десь у лісі чи пролежав у снігу, а потім відтанув. Гермод зрозумів, що це й є Хель, донька Локі, яку Бог-отець призначив правити Царством мертвих.

— Я прийшов по Бальдра, — звернувся Гермод до Хель. — Мене прислав сам Одін. Весь світ тужить за Бальдром. Ти мусиш повернути його нам.