Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 27

Боги притягли їх туди, де спав Фенрір. Вовк розплющив очі.

— Що, знову? — запитав він.

— Якщо тобі вдасться скинути ці пута, — сказали боги, — тоді про твої силу і міць дізнаються у всьому світі. Ти станеш знаменитим. Коли ці окови не зможуть тебе стримати, значить, ти сильніший за будь-кого із богів чи гігантів.

У відповідь Фенрір кивнув і поглянув на ланцюги, що називались Дромі, — більші за будь-які пута у світі, міцніші за найсильніші окови.

— Не буває слави без ризику, — промовив вовк, подумавши. — Гадаю, я зможу порвати ці кайдани. Заковуйте мене.

І боги закували його.

Вовчисько пнувся і тужився, але ланцюги не піддавались. Боги поглянули один на одного, і в їхніх очах з’явилися проблиски тріумфу, але тут звір почав крутитися і звиватись, хвицаючи ногами і напинаючи кожен м’яз і жилку. Його очі та зуби блищали, а з пащі летіла піна.

Він гарчав і важко дихав. Вовк боровся з усіх сил.

Боги мимоволі відступили на крок від нього — і правильно зробили, бо ланцюги почали тріщати, а тоді луснули з такою неймовірною силою, що шматки заліза злетіли високо вгору, і боги ще багато років потому знаходили частини порваних кайданів у вітах велетенських дерев чи на схилі гори.

— Вдалося! — закричав Фенрір по-людськи і завив на знак перемоги по-вовчому.

Однак йому здалося, що боги, які бачили все це, не надто зраділи його перемозі. Тюр також не був винятком. Фенрір, дитя Локі, зажурився, не розуміючи, що відбувається.

А тим часом Фенрір-вовк із дня в день ставав дедалі більшим і ненаситнішим.

Одін думав, гадав і міркував. У його розпорядженні була вся мудрість колодязя Міміра і мудрість, яку він здобув, повісившись на світовому дереві й принісши себе в жертву. Зрештою він покликав до себе світлого альва Скірніра, посланця Фрейра, і описав йому ланцюг, який назвав Глейпніром. Скірнір поїхав верхи через міст-веселку до Свартальхейма, щоб передати гномам вказівки про те, як зробити цей небачений досі ланцюг.

Почувши, що саме Скірнір хотів замовити, гноми здригнулися, а тоді назвали свою ціну. Скірнір погодився, як наказував йому Одін, хоча ціна гномів була високою. Гноми зібрали складники, необхідні для того, щоб зробити Глейпнір.

Ось шість речей, які зібрали гноми:

По-перше, кроки кішки.

По-друге, бороду жінки.

По-третє, корені гори.

По-четверте, сухожилля ведмедя.

По-п’яте, подих риби.

А шосте, і останнє, це плювок птаха.

Всі ці речі вони використали, щоб створити Глейпнір. (Хочете сказати, нічого подібного ви не зустрічали? Звісно, що ні. Адже гноми забрали все це для Глейпніра.)

Закінчивши майструвати, гноми вручили Скірніру дерев’яну скриньку. Всередині лежало щось схоже на довгу шовкову стрічку, гладеньку і м’яку на дотик. Стрічка була невагомою і майже прозорою.

Скірнір узяв скриньку і поїхав назад до Асґарда. Він прибув пізно ввечері, по заході сонця. Коли боги побачили те, що Скірнір привіз із майстерні гномів, то були дуже вражені. Всі разом вони пішли на берег Чорного озера й гукнули Фенріра. Він кинувся до них бігцем, як собака на посвист, і боги здивувалися, побачивши, який Фенрір великий і могутній.