Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 2

Ніл Ґейман

Одна з цілком ймовірних гіпотез стверджує, що колись існували два племені — одне поклонялося ванам, а друге — асам. Прихильники асів загарбали землі шанувальників ванів, проте згодом обидва племені пішли на компроміси та поступки. Деякі вани, як-от сестра і брат Фрейя та Фрейр, оселились в Асґарді разом з асами. Історія, релігія та міфи переплелися між собою, тож ми гадаємо, вигадуємо та здогадуємось, мов детективи, які відтворюють подробиці давно забутого злочину.

Ми стільки всього не знаємо, стільки історій скандинавів не збереглося! Лише низка міфів дійшла до нас у формі казок і переказів, у віршах та прозі. Їх записували, коли християнство вже витіснило культ скандинавських богів, і деякі з історій дожили до нашого часу лише тому, що люди боялись, аби окремі кеннінґи — вислови, що їх поети вживали, описуючи певні події у міфах, — не втратили свого значення. Так, наприклад, говорячи про золото, вони називали його «сльозами Фрейї». У деяких творах скандинавських богів називають людьми, королями або героями давнини — це своєрідна адаптація історій під християнський світ. Іноді в оповіданнях чи віршах зустрічається згадка або натяк на інші історії, про які ми, на жаль, не знаємо.

Але набагато гірше було б, якби з усіх історій про богів і напівбогів Греції та Риму до нас дійшли лише перекази про подвиги Тесея й Геракла.

Ми і так втратили чимало.

У скандинавів багато богинь. Нам відомі їхні імена, деякі риси характеру та здібності, але історії та міфи про них, а також пов’язані з ним ритуали до нас не дійшли. Я б радо переказав історії про Ейр, богиню-цілительку, Лофн, розрадницю і богиню шлюбів, або Сйофн, богиню кохання. Не кажучи вже про Вьор, богиню мудрості. Я можу вигадати їхні історії — але не переповісти. Вони загубились і забулись.

Я намагався переказати ці міфи й історії максимально точно і водночас цікаво.

Іноді деталі тих чи інших історій можуть суперечити одна одній. Проте я сподіваюсь, що вони передають картину тогочасного світу. Переказуючи ці історії, я спробував подумки перенестися в далеке минуле, на землі, де їх розказували вперше довгої зимової ночі при світлі полярного сяйва чи ще довшого літнього дня, — слухачам, яким кортіло дізнатись, що там іще вигадав Тор, коли з’являється веселка, як правильно жити і звідки беруться погані вірші.

Я був вражений, коли дописав історії і прочитав їх одну за одною: вони нагадували мандрівку від льоду й вогню, з яких починається Всесвіт, до вогню й льоду, з якими настає кінець світу. Дорогою ми зустрічаємо персонажів, яких добре знаємо, — таких як Локі, Тор і Одін, а також тих, кого хочемо знати краще (мій улюблений — Анґрбода, велетка і дружина Локі, яка народила йому дітей-чудовиськ і з’являється у вигляді привида після вбивства Бальдра).

Я не дозволив собі перечитувати історії моїх улюблених оповідачів скандинавських міфів, таких як Роджер Ланслін Грін і Кевін Крослі-Холланд. Натомість провів час за читанням багатьох різних перекладів «Молодшої Едди» Сноррі Стурлусона (у прозі) та «Старшої Едди» (в піснях). Я пробирався крізь слова дев’ятсотлітньої давнини і уважно вибирав, які історії переказати і як саме це зробити, змішуючи версії міфів із прози та пісень. (Наприклад, Торів візит до Химіра у мене скомбінований: починається розповідь у «Старшій Едді», а от подробиці риболовної пригоди Тора вже додані з версії Сноррі.)