Читать «Чарунки долі» онлайн - страница 6

Парадокс свободи полягає в тому, що кожну мить нашого існування кожен із нас приречений на підставі автономії розуму вільно обирати те, чи бути справді вільним, прагнучи до добра відповідно до власного індивідуального ідеалу, сприймати який ми навчаємося в естетичному переживанні вільної краси.

Контрабанда розуму

Назву можна представити у вигляді запитання: Хто врятує нашу цивілізацію — герої чи контрабандисти розуму? Це питання, своєю чергою, відсилає нас до жарту сучасного німецького феноменолога Бернгарда Вальденфельса з приводу відомого вислову засновника феноменологічної філософії Едмунда Гусерля середини 30-х років XX сторіччя про те, що нас можуть урятувати лише герої розуму. У книжці «Топографія Чужого» Вальденфельс, іронізуючи з цього приводу, пише, що сьогодні, коли ми пережили стільки воєн, революцій, заколотів і подібних соціально-політичних катастроф, виникає підозра, що нас врятують не так герої розуму, як його контрабандисти й партизани. На мій погляд, ця сентенція щодо «героїв розуму» пов’язана з вірою Гусерля в абсолютний розум, який дуже нагадує абсолютний дух Геґеля. На політичному ж рівні абсолютний дух втілюється в ідею сильної держави. Тут знаковим є Геґелеве захоплення Наполеоном як утіленням абсолютного духу на білому коні, як утіленням в історії певної абсолютної ідеї.

Апелювання до абсолютного розуму й абсолютного духа містить зародок тоталітаризму. Ті, хто в XX сторіччі претендували на роль героїв розуму, стали найнебезпечнішими політичними злочинцями. Пригадаймо російських більшовиків, які від імені розуму чинили жахливі злочини. Апологети іншої антилюдської доктрини XX сторіччя — нацисти — також намагалися віднайти розумні наукові обґрунтування неповноцінності неарійських рас. Звичайно, і російський комунізм, і німецький нацизм при цьому містили елементи ірраціоналізму та містицизму. Втім, важливо те, що обидві форми тоталітаризму претендували на універсальність власних засад, а в обґрунтуванні цієї універсальності так чи інак апелювали до розуму.

Гусерль не був комуністом і як єврей сам постраждав від нацизму. Але саме він говорив про те, що мета європейської цивілізації полягає в узгодженні нашого життя з вимогами розуму, вживаючи слово «розум» завжди в однині і розглядаючи цей єдиний розум як певну універсальну граничну інстанцію. А за великим рахунком сам Гусерль проговорюється, що розум цей — європейський, кажучи про те, що індус може стати європейцем, а європеєць ніколи не стане індусом. Із позиції цього єдиного розуму все інше визнається нерозумним. Герої розуму покликані нести розумність у нерозумне, і така експансія розуму часто-густо відбувається через насильство. То, може, все-таки визнати, що немає одного розумного центру, що у світі є острівці розуму, а його носії — це не герої, а контрабандисти, які переправляють уламки розуму з одного острова на інший, з однієї культури до іншої?