Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 70

Крові Кошовий не побачив.

Може, тіло на калюжу впало й накрило. Не буває без крові.

Згадав інше тіло, внизу, яке не розгледів. От чорт, зв'язався. Вони ж залишать трупи після себе, росіяни цього не подарують. І нічого ж не скажеш, сам прийшов і напросився.

Тима ступив до дверей. Тіло заважало. Гиря помітив без слів, нахилився, без зусиль підхопив під руки, відтягнув до протилежної стіни.

— От куди його, — буркнув Єжи, з чого Клим зрозумів: солдата вони тут побачити не надіялися.

— Нічо, — хрипнув Гиря.

Потім закрив собою від Кошового двері Мартиних апартаментів.

Щось зробив з ними.

Прочинив.

Тима вже тримав напоготові револьвер.

— Тихо будь, — повторив.

Ковзнув усередину.

Клим теж озброївся, ступив за ним.

Одного впізнав відразу — Жаров.

Кирпатий ротмістр приходив арештовувати його менше місяця тому. Світло в кімнаті горіло неяскраво, та Кошовий не мав сумнівів: Жаров теж упізнав би його. Навряд чи Магда знала про їхнє наочне знайомство, але Клим усе одно подумки подякував їй за передбачливість.

Ще — Тимі, за маскарад. Ніби просто все, а сам би навряд чи додумався заховати обличчя. Принаймні зараз. Та й взагалі не стукнуло б у голову. Чорні хустки на лицях — дешева оперета, як не крути. Ось і приклад того, як не треба цуратися простого й на перший погляд банального, якщо не сказати брутального.

— Руки вгору! Пукавки — геть!

Єжи Тима стояв посеред кімнати, розставивши ноги на ширину плечей та водячи дулом револьвера по периметру. Клим став поруч, не плече до плеча, трохи збоку, теж направив ствол на противників. Розгледів їх тепер краще. Крім Жарова — двоє, унтер і солдат. Вони сиділи за круглим столиком і грали в карти. Так само нудилися чеканням, як і Кошовий. Біля вікна стояла рушниця, револьвери були в кобурах, але трійця слухняно тримала руки перед собою.

— Жінка де? — виплюнув Тима наступну фразу.

Говорив польською. Ще й додав собі дивного, не чуваного раніше Кошовим акценту, маскуючись остаточно. Єжи навмисне підніс голос — Магда почула й вийшла зі спальні.

Вона, як і під час їхньої останньої зустрічі, була в простій сукні й чобітках. Лиш волосся розпустила, і Клим, не бачачи її такою раніше, мимоволі зачарувався. Довге, кольору стиглого каштану, воно сягало трохи нижче плечей, зараз нагадувало крила хижого птаха, готового забити дзьобом зухвальця, котрий зазіхнув на тепле затишне гніздо.

— Я тут, — мовила спокійно, глянула на ротмістра, перейшла на німецьку. — По мене прийшли, пане офіцере.

— От же ж сучка, — процідив Жаров російською, не зводячи очей з Тими, зосередившись лише на ньому, визнавши за головного, потім перейшов на калічену німецьку: — Ви дарма прийшли сюди. Ви ж не вийдете.

— Хто тобі сказав? — здивувався Єжи, так само німецькою, потім поквапив Магду вже польською: — Прошу пані, не баріться. Йдемо.

Вона, випнувши груди й гордо піднісши підборіддя, не обійшла — обпливла, мов вітрильник, трійцю біля столу.