Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 117

Отак.

За Ярослава Навотного скоро забули.

Дізнавшись новини, Магда тоді ніяк не відреагувала. Її більше переймали воєнні дії, вона робила свої прогнози, й після падіння Перемишля вони стали зовсім невтішними. Тоді вона вперше заговорила про спробу вибратися з Галичини, перейшовши лінію фронту.

А на початку літа стався перелам на користь Австрії.

І ось Клим із Магдою знову вдома.

Розпаковувати речі вирішили вже завтра. Бо дісталися під вечір, наморилися не лише переїздом — тиснула загальна втома від майже року війни. Проте відчуття свободи у щойно звільненому місті все ж було, подіяло на диво п'янко, і вони, навіть не вечеряючи, бо не чулися голодними, вклалися спати.

Ранком валялися довго, хоч планів кожен мав море — треба пробувати почати все від самого початку й зважити на нові обставини: у Львові поновили стару владу та війна з нього нікуди не зникла. Наслідки, за прогнозами Магди, розгрібатимуть довше, ніж тут стояла чужа армія. Тож вона бачила себе в гущині життя. Ну, а Кошовий мав намір освіжити старі зв'язки з громадою: правники в нових умовах знадобляться, як ніколи.

— А чи працює вже бодай одна пристойна кав'ярня? — поцікавився Клим, пов'язуючи краватку перед дзеркалом.

— Ти хіба не звик пити вдома? Я навчилася варити навіть ерзац. Виходив, здається, цілком пристойний напій, — відказала Магда. — І потім, Климентію, я не певна, що в кав'ярнях відразу з'явиться справжня. Всюди ерзац.

— Мені смакує з твоїх рук, — він убрав камізельку. — Але саме відчуття — кава в кав'ярні, тобі її подає офіціант, можна сидіти просто неба на вулиці й пити, не озираючись сторожко. Навіть ерзац піде. До того ж, Магдо, його ще треба роздобути.

— Спробую розжитися в пані Зінгерової. Заразом розкажу, як чується її улюблена тітка. Маю листа.

Кошовий вдягнув піджак.

Обсмикнув поли, переконався: треба перешивати все, він дуже схуднув.

Магда вже підійшла до дверей, збираючись виходити.

Ззовні постукали.

— Хто б це?

Знизавши плечима, Клим пішов відчиняти.

Веслав Зінгер, власною персоною.

— Я дуже перепрошую, пане Кошовий.

— Та ну, пане...

Слова застрягли — відступивши, домовласник пропустив до помешкання двох офіцерів. За ним ступив чоловік у цивільному.

— Чи тут мешкає пан Климентій Кошовий? — запитав він.

— Так.

— Це ви?

— Власного персоною.

— Прошу пана показати документи.

Магда виступила наперед.

— У чому справа, панове?

— Спокійно, — Клим торкнувся її плеча. — Я все з'ясую.

Взявши з шухляди паспорт, він простягнув цивільному.