Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 115

З контори вийшли всі, кого Навотний бачив — адже напевне чекав у засідці неподалік, поки Клим не лишиться сам.

Гирю Краківського ані він, ані жоден із інших двох гостей не бачив у приміщенні.

А той сидів тихо.

Аби він розумів почуте, Кошовий і перейшов на польську, підштовхнувши до цього вбивцю.

Навотний розвернувся до Гирі всім корпусом. Новий супротивник виявився нижчим на півтори голови.

— То вас двоє, — процідив. — Думаєте зупинити мене? Вдвох із цим карликом?

Ступив до столу, схопив пляшку, лупонув об край з усієї сили. Товсте скло не витримало грубощів, у могутньому кулаку лишилася гострозуба половина.

— Нічо, — буркнув коротун хрипато.

Навотний кинувся на нього з місця, стрімко, летів гарматним ядром.

Гиря Краківський замахнувся, різко махнув рукою.

З широкого рукава Вилетіло щось кругле й невеличке, Кошовий так і не зміг розгледіти цю зброю минулого разу в «Жоржі».

Глухий удар.

Навотний завалився на підлогу, зупинений в русі.

Чорна гирька залетіла назад у рукав.

— Тихо будь, — повторив коротун.

— Ключ, — сказав Клим.

Знизавши плечима, Гиря Краківський підкотився до дверей, щось зробив із замком, відчинив.

— Добре є.

За мить в конторі довкола непритомного вбивці вже гуртувалися Магда, Віхура, Шацький і Тима — вони не відходили далеко.

— Довго ви, — пожалілася жінка. — Змерзла.

— А мені здалося, він вивалив усе швидко, — мовив Кошовий.

— Півгодини, — озвався Віхура. — Міг би довше. Коли б ще прогулялися під ручку з самою пані Богданович?

— Я так хвилювався, що мало не напустив у кальсони, — вставив Шацький.

Тима зареготав — зовсім не відповідно до моменту. Під шумок Гиря Краківський зник, розчинившись у листопадових сутінках.

Львів, червень 1916 року

Магда відсмикнула штори, широко прочиняючи вікно.

Хотіла провітрити помешкання, в якому ніхто не жив від листопада, але тільки впустила літню задуху. Клим став посеред зали, що водночас була кабінетом, узяв руки в боки, роззирнувся.

— Ніби вчора поїхали.

— Треба гарно подякувати панові Зінгеру.

Домовласник, коли вони їхали зі Львова, клявся й божився, що сюди нікого не пустить, окрім пані Зінгерової. Та, звільнивши пралю й прибиральницю, бо не мала, чим їм платити, взялася за цю роботу сама й вирішила ходити в порожню квартиру, аби не заросла порохом. Кошовий провів пальцем по столу.

— Чисто. Господиня ніби відчувала.

— Здогадатися не важко. Не ти один такий передбачливий, Климентію. Коли росіяни почали виходити, наше повернення стало питанням часу. І не лише наше.

Але все одно вони повернулися до Львова не відразу. Обережний та скептичний, Кошовий чекав, що російська армія найближчим часом зайде назад, цього разу відбивши королівське місто з боями. Після весняного падіння Перемишля він подумки поставив хрест на успіхах цісарського війська й готувався перебиратися в провінцію, глибшу за Трускавець.