Читать «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою» онлайн - страница 90
Ирена Карпа
Бо ж усі на світі людські скандали відбуваються за одним і тим самим, тисячоліттями накатаним сценарієм. «Я тобі слово – ти мені два!» – не раз кричала на вас ваша мама. Ну і так воно у нас пішло-поїхало, у людей, все це давним-давно описала трансакційна психологія. Вона ж радить вибивати табуретку з-під ніг накатаного сценарію в надзвичайно тупий, але дієвий спосіб – сказати щось несподіване, щось таке, що задіє здоровий глузд людини.
От б’є вас ваша мати березовим прутом із приводу того, що у всіх діти як діти, а в тебе досі нема квартири в кредиті, а ви: «Мамо, ти так чудово борщ вариш! А капусту коли кидаєш – до картоплі чи після?» Мама вирішить, що ви повний ідіот, спитати з вас нічого і що вже виросло, то виросло. Зате відчепиться.
Те саме з вашими власними дітьми. Вимагає воно, хоч ти усрися, цукерочку, що її облизує недоступна вам чужа дівчинка, а ви їй р-раз: «Доцю, диви – НЛО полетіло!» І поки дитина буде думати, що то за слово таке з брутальних дев’яностих, її вже можна буде винести з зони ураження, зацікавивши попутно пташечками, листочками, телефоном чи телеграфом.
Легендарна французька лікар і педагог Дальто – а разом з нею викладачі на парах із педагогіки (яку я часто пропускала) – вчила нас підійматися до рівня дитячої душі. Недаремно ж діти просяться на ручки, коли їм зле, – хочуть бачити лице рідної людини. Так само можна присісти коло малюка, перебороти бажання роздерти йому пику від вуха до вуха чи відшмагати «щоби хоч само знало, чого плаче» і ввімкнути співчуття – бо воно і правда саме може не знати, чого воно плаче. Чи просто не може для себе оформити бажання, скаргу чи думку, аби до вас донести.
Спробуйте позадавати «наводящі питання». Щойно вдасться по складах сформулювати запит дитини до Всесвіту, як ви тут же його повторіть: «Так, я знаю, ти зараз дуже хочеш у басейн. І ми туди підемо». Важливо, аби була афірмація: «Трошки почекаємо і підемо». А вже ваше «трошки» може бути дуже невизначеним поняттям. Але обов’язково мусить бути оте «почекати».
У французів, згідно з Дракерман, взагалі ключове слово виховного процесу – attends (почекай). Діти повинні навчитися чекати. Люди без вихованого в дитинстві терпіння ризикують стати якщо не невдахами, то точно людьми, що страждатимуть більше за інших, варто їм буде не отримати всього й одразу.
Я от ненавиджу чекати – не навчили в дитинстві, – і ви не уявляєте, яку кількість нервів та енергії, що могла би бути застосована в значно більш конструктивному руслі, я витрачаю на багатоповерхову лайку і биття копитцем. Ну нічого, вчуся вже сама, свідомо – хоча так до кінця й не можу прийняти розтиражовану мудрість про те, що коли довго чекати на березі ріки, одного дня по ній попливуть трупи ваших ворогів.
