Читать «Маркус і Діана. Світло Сіріуса» онлайн - страница 6

— Зараз він спробує встановити світовий рекорд у ваговій категорії серед мавпусів.

Нічого не виходило. Присівши навшпиньки й просуваючи руки в паски рюкзака, Маркус намагався вдати, що перейнятий іншими думками. Та коли спробував підвестися, його потягнуло назад. Тоді від уперся коліном у землю, подався вперед і поволі зіпнувся на ноги. Кров шугнула йому в лице. Хтось заплескав у долоні. Він повагом обернувся й звів погляд у небо, наче йому захотілося помилуватися гарною погодою. Потім, так само поволі ступаючи ватяними ногами, він попрямував до автобуса, де стояли однокласники. Маркус був найменший у класі, але мав найбільшого рюкзака.

— Ти взяв бінокль? — спитав Сіґмунд.

Маркус кивнув.

— Якщо вночі буде зоряно, я покажу тобі Великого Воза, — сказав Сіґмунд. — Чим це ти напхав рюкзак?

— Лише найнеобхіднішим.

— Ти що, Мавпусе, вирішив оселитися в горах?

Аж тут до них підійшов Рейдар. Його рюкзак не важив і кількох кілограмів. Маркус похитав головою. Здавалося, ніби його ось-ось втягне в землю. Сіґмунд привітно усміхнувся Рейдарові.

— Що це в тебе в рюкзаку? Зубна щітка й презервативи? Та й більш нічого?

Рейдар не дібрав розуму, що відповісти, зневажливо хмикнув, відійшов убік і обняв за плечі Еллен Кристину.

— Він вважає себе великим цабе, а насправді лякливий, як заєць, — пошепки мовив Сіґмунд.

— Я теж так думаю, — так само пошепки відповів Маркус.

Потім він дозволив товаришеві зняти з себе рюкзак. Сіґмунд — не тато, та Маркусові було однаково, хто допомагає.

Вони зайшли в автобус, і Маркус помітив, що Муна прихопила з собою гітару. Виходить, вони співатимуть гуртових пісень. А то означало, що людина змушена буде робити щось таке, чого їй геть не хотілося, одначе переважно в житті так і бувало.

Маркус і Сіґмунд знайшли вільні місця посередині автобуса.

«Чотири години вимушеного гуртового співу, — подумав Маркус. — В оточенні недругів».

У похід із дітьми рушили двоє вчителів — Віктор Скуґ та Каріанна Педерсен. Каріанна була найпопулярніша вчителька в школі. Їй мало виповнитися тридцять років. Вона була чемпіонка округу з орієнтування на місцевості. Крім того, вчителька знала силу-силенну всіляких пісень. Скуґові перевалило за сорок. Він грав на піаніно й співав у хорі. З усього було видно, що вихідні можуть затягнутися.

Муна сиділа в автобусі спереду. Рівно через сім хвилин їзди вона вийняла з чохла гітару й завела:

А наш водій, а наш водій — мов той веселий чародій. А хто стогній, а хто плаксій, то вже ніякий не водій. А наш водій, а наш водій — мов той веселий чародій.

А далі підхопила Каріанна Педерсен, яка сиділа поруч із Муною:

Всі, хто рушає у похід, нудьгу й печаль кладіть наспід. Бо занудьгований похід залишить невеселий слід.

— Підспівуйте, хлопці й дівчата! — І хлопці й дівчата підхопили:

Всі, хто рушає у похід, нудьгу й журбу кладіть наспід.