Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 73
Кріс Тведт
Сюнне уважно слухала, доки я викладав їй суть, а коли закінчив, вона трохи розгублено глянула на мене.
— Я не розумію. Для мене абсолютно очевидно, що Ганс винуватий. Я маю на увазі… глянь на докази! Найбезсумнівніша кримінальна справа в історії.
— Можливо.
— Ніяких «можливо»! Чесно, Мікаелю… Чоловік винен. Єдине, що нам варто зробити, порадити… ні, рішуче закликати його зізнатися. Виправдання неможливе, ми не можемо…
Я поволі, однак категорично похитав головою.
— Я не вірю в його винуватість. Ми повинні добитися виправдального вироку.
Сюнне мовчала, але я помітив її роздратованість.
— Як, Мікаелю? Як ти збираєшся його виправдати?
— Знайти іншого вбивцю. Справжнього.
— Зумієш?
Я розповів їй про Ніну Гаґен, про свої підозри щодо її змови з Альвіном удвох убити Майю, про те, як вона надала Альвінові алібі. Про своє припущення, що саме Ніна Гаґен була вбивцею. Сюнне слухала уважно, а тоді приголомшено мовила:
— Я й не здогадувалася… Це просто жах!
— Так… Гадаю, саме так усе й було.
— Гм, можливо… — у голосі Сюнне вчувалося вагання.
— Я тебе не переконав?
— Ну, Ніна Гаґен цілком могла забезпечити Альвінові алібі на момент убивства Майї.
Я кивнув.
— Якщо Майю убив таки Альвін, то дуже ймовірно, що вона це зробила. Тоді вона стає співучасницею злочину.
— Я розумію, але…
— Що — але?
— Її вчинок може мати безліч причин. Кохання, наприклад… Або ж Альвін мав на неї якийсь компромат.
— Навряд… Вони мусили разом спланувати все заздалегідь. Важко збагнути, що могло б спонукати до співучасті в такому моторошному злочині, якби не…
— Що?
— Якби вона цього не хотіла сама. Якби їй не сподобалась ідея.
— Звучить трохи неправдоподібно.
— І все ж… Ніну підозрювали в зумисному спаленні названих батьків, коли їй виповнилося шістнадцять. Маю підсвідоме відчуття… Мені здається, Ніна не є цілком душевно нормальною.
— Гаразд, припустімо, ти маєш рацію. Однак я не розумію, звідки в тебе певність, що вона вбила Альвіна. Навіщо їй його вбивати? Вони ж були… партнерами, якщо твої припущення правильні.
— Бо Альвін був не при собі. Неадекватний. Нестриманий на язик. Він становив загрозу для неї. Згадай, що він сказав у суді до Ганса Ґудвіка, а я підслухав:
— OK, але звідки вона могла довідатися? Щось не зовсім тримається купи…
І це правда. Не трималося купи, бо я не розповів їй про свою зустріч з Ніною Гаґен у нічному клубі й про те, що я їй сказав і що вона відповіла. Не зміг пересилити себе.
— Це — один з варіантів, — сказав я. — Наш єдиний можливий.
— Що ти робитимеш далі? Не зовсім розумію хід твоїх думок.
— Я мушу поїхати… до Гальдена.
— Навіщо?
— Ніна Гаґен звідти родом. Треба поговорити там з однією людиною.
— Це наведе тебе на слід?
— Може, й ні, — стенув я плечима. — Але за кілька днів я маю бути в справах в Осло, а звідти до Гальдена рукою подати. Принаймні нічого ліпшого придумати поки що не можу.
Не минуло й п'яти хвилин після нашої наради, як Сюнне знову зазирнула в двері мого кабінету.