Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 70

Кріс Тведт

— Гм… — хмикнула Карі, не перестаючи м'яти плечі. — Я десь так і подумала. Що робитимеш?

— Не маю уявлення.

— Обов'язково щось придумаєш, Мікаелю!

Пальці Карі вимацували всі болючі точки моїх м'язів.

Голос Ганса Ґудвіка в телефонній слухавці звучав глухо й стомлено.

— Ви розумієте, що це означає, Гансе? — запитав я і повів далі, не чекаючи на відповідь: — Це означає проблему для вас. Величезну проблему.

— Розумію, — сказав він і замовк.

— Гансе? Ви слухаєте? — окликнув я його.

— Так… Не знаю… Не розумію…

Я тепер поступово його пізнавав. Кілька днів він наче відгороджувався від усього, слова начеб не досягали мозку, ніби я розмовляв іноземною або якоюсь неземною мовою. У такі дні спілкуватися з ним було майже неможливо. Сьогодні був саме такий день.

— У вас сьогодні поганий день, Гансе? Поговоримо завтра?

— Мені снилася Майя, — мовив він таким тихим голосом, що я мусив напружити слух, щоб почути.

— Гаразд. Я прийду завтра…

Розділ 27

Ірене Ґудвік мала б уже бути в моєму кабінеті. Ми умовилися про зустріч, але вона не прийшла і на телефонні дзвінки теж не відповідала, тому по обіді я поїхав до неї додому. Коли двері після довго гримання нарешті відчинилися, я побачив на порозі жінку з опухлим обличчям і почервонілими очима, ніби вона не спала багато днів поспіль. Ірене глянула на мене, мов на незнайомця.

— Ви забули про зустріч! — сказав я; вона не відповіла, а я додав: — І не брали слухавки. Я захвилювався.

— Заходьте, — запросила Ірене.

Кава була заварена, тож господиня, не питаючи, налила мені велике горня.

Я розповів про результати ДНК. Ірене кивнула, вона вже довідалася про це з газет.

— Даруйте, — мовив я. — Ви мали б дізнатися про все від мене. Але стільки всього накопичилося… Ви розумієте, що це означає?

— Мабуть, так, — вона прикусила губу. — Ганс… що справи його кепські.

Що ж, вичерпний підсумок.

— Так воно і є. Можете пригадати, чи був Ганс удома, коли ви повернулися від сестри? Що робив, що казав, як поводився?

Жінка безпомічно похитала головою.

— Я не знаю… Не пам'ятаю. Той проміжок часу… наче в тумані.

Та сама відповідь, що й раніше. Таку ж відповідь я чув і від Ганса. Я раптом розсердився, сам того не бажаючи.

— Покиньте пити, Ірене! Пиятика не допомагає, навпаки, тільки шкодить.

Тепер жінка була схожа на мале ображене дівчатко з надутими губками.

— Я більше не п'ю, — сказала вона, а, помітивши мою недовіру, додала: — Не так багато, як перше.

Не було сенсу на неї тиснути. Доросла жінка. І навіть не моя клієнтка. Я спробував розпитати її про чоловіка, трохи довідатися, про його минуле й про те, чим він жив; зрозуміти, що він за людина. Однак Ірене говорила про нього ніби про чужака.

— Він дуже старанний у роботі.

— Добре, але який він як людина?

— Ганс… — вона замовкла, підшукуючи слова. — Він не є сильною особистістю.

— Що ви маєте на увазі?

— Коли виникали проблеми… Скажімо, конфлікти з клієнтами. Він міг закопилити губу й забратися геть, а я завжди мусила залагоджувати непорозуміння.

Ірене трохи помовчала.

— Але він добра людина. Ніколи не зміг би когось убити.