Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 70
Кріс Тведт
— Гм… — хмикнула Карі, не перестаючи м'яти плечі. — Я десь так і подумала. Що робитимеш?
— Не маю уявлення.
— Обов'язково щось придумаєш, Мікаелю!
Пальці Карі вимацували всі болючі точки моїх м'язів.
Голос Ганса Ґудвіка в телефонній слухавці звучав глухо й стомлено.
— Ви розумієте, що це означає, Гансе? — запитав я і повів далі, не чекаючи на відповідь: — Це означає проблему для вас. Величезну проблему.
— Розумію, — сказав він і замовк.
— Гансе? Ви слухаєте? — окликнув я його.
— Так… Не знаю… Не розумію…
Я тепер поступово його пізнавав. Кілька днів він наче відгороджувався від усього, слова начеб не досягали мозку, ніби я розмовляв іноземною або якоюсь неземною мовою. У такі дні спілкуватися з ним було майже неможливо. Сьогодні був саме такий день.
— У вас сьогодні поганий день, Гансе? Поговоримо завтра?
— Мені снилася Майя, — мовив він таким тихим голосом, що я мусив напружити слух, щоб почути.
— Гаразд. Я прийду завтра…
Розділ 27
Ірене Ґудвік мала б уже бути в моєму кабінеті. Ми умовилися про зустріч, але вона не прийшла і на телефонні дзвінки теж не відповідала, тому по обіді я поїхав до неї додому. Коли двері після довго гримання нарешті відчинилися, я побачив на порозі жінку з опухлим обличчям і почервонілими очима, ніби вона не спала багато днів поспіль. Ірене глянула на мене, мов на незнайомця.
— Ви забули про зустріч! — сказав я; вона не відповіла, а я додав: — І не брали слухавки. Я захвилювався.
— Заходьте, — запросила Ірене.
Кава була заварена, тож господиня, не питаючи, налила мені велике горня.
Я розповів про результати ДНК. Ірене кивнула, вона вже довідалася про це з газет.
— Даруйте, — мовив я. — Ви мали б дізнатися про все від мене. Але стільки всього накопичилося… Ви розумієте, що це означає?
— Мабуть, так, — вона прикусила губу. — Ганс… що справи його кепські.
Що ж, вичерпний підсумок.
— Так воно і є. Можете пригадати, чи був Ганс удома, коли ви повернулися від сестри? Що робив, що казав, як поводився?
Жінка безпомічно похитала головою.
— Я не знаю… Не пам'ятаю. Той проміжок часу… наче в тумані.
Та сама відповідь, що й раніше. Таку ж відповідь я чув і від Ганса. Я раптом розсердився, сам того не бажаючи.
— Покиньте пити, Ірене! Пиятика не допомагає, навпаки, тільки шкодить.
Тепер жінка була схожа на мале ображене дівчатко з надутими губками.
— Я більше не п'ю, — сказала вона, а, помітивши мою недовіру, додала: — Не так багато, як перше.
Не було сенсу на неї тиснути. Доросла жінка. І навіть не моя клієнтка. Я спробував розпитати її про чоловіка, трохи довідатися, про його минуле й про те, чим він жив; зрозуміти, що він за людина. Однак Ірене говорила про нього ніби про чужака.
— Він дуже старанний у роботі.
— Добре, але який він як людина?
— Ганс… — вона замовкла, підшукуючи слова. — Він не є сильною особистістю.
— Що ви маєте на увазі?
— Коли виникали проблеми… Скажімо, конфлікти з клієнтами. Він міг закопилити губу й забратися геть, а я завжди мусила залагоджувати непорозуміння.
Ірене трохи помовчала.
— Але він добра людина. Ніколи не зміг би когось убити.