Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 135

Пульт лежав на телевізорі. Я став посеред кімнати. Натиснув ґудзик. Легке мерехтіння від руху камери, розмите зображення, потім навели фокус, і картинка стала чіткою. Обличчя Альвіна Му крупним планом. Альвін відступив крок назад, і я побачив, що він одягнений в білий комбінезон, зав'язаний під шиєю і на зап'ястках. На руках тонкі, латексні рукавички. Хірургічні рукавички. Альвін вийшов з кадру, а я знову перенісся на маленьку галявину в парку, де сидів одного погожого літнього дня майже рік тому, дивився на комах, відчував тепло й тишу — відлуння тієї трагедії болісно стиснуло голову.

На відео галявина не була порожня. Там лежала Майя Ґудвік. Зв'язана й гола. З кляпом у роті. Зображення гойднулося, стало розмитим, але потім знову навели різкість. Якась частина мого мозку реєструвала дії Альвіна; мабуть, він став позад камери, щоб чітко виставити кадр і фокус. Раптом він знову з'явився перед об'єктивом. Опустився на коліна перед голою дівчинкою, погладив рукою її тіло. Повернув голову й посміхнувся просто в камеру. Та посмішечка немов обпалила мої очі: несвідомо скривлене обличчя, гримаса, що свідчила про нетерплячку й несамовите збудження. Мене потрясло безумство в його погляді. Потім він схопив ножа, який лежав на землі поряд з ним — зблиснуло лезо, — і схилився над тілом.

Я стояв посеред вітальні й не міг зрушити з місця. Немов корені пустив. Прикипів очима до екрана, хотів відвести погляд, але не міг. Мене паралізувало побачене — світло й кров, і я вже знав, що ніколи не забуду тієї картини. Раптом рот мені наповнився густим, в'язким слизом; шлунок перевернувся догори дном; я вийшов з заціпеніння і зірвався з місця.

Кинувся у коридор, гарячково вовтузився з замком, зрештою, рвонув двері й вискочив надвір — у темряву й холоднечу. Устиг відбігти за кут будинку і почав блювати. Мене вивертало так, що сльози дзюркотом лилися з очей. Я виблював і слиз, і жовч, і ще би блював, аби спорожнити не тільки шлунок, але й мозок, вичистити думки, стерти образи, що запеклися в пам'яті, але вже не мав чим.

Нарешті спазми припинилися. Я стояв, скоцюрбившись, упершись долонями в коліна; плювався і форкав, а тоді поволі розігнувся. Наді мною чорніло небо, усіяне зірками. Час до часу темряву прорізував промінь маяка. Я рахував секунди до наступного спалаху світла — механічна реакція мозку, який хотів думати про щось інше, цілком буденне.

Я почув якийсь звук. Радше я нічого не чув. Можливо, хіба відчув порух позад себе. Передчуття, натяк на те, що зараз щось станеться. Щось рухалося швидко й безгучно. Щось загрозливе. Я почав обертатися, повернув голову, але було вже запізно. Тієї миті, як промінь маяка знову черкнув нічне небо щось з неймовірною силою вдарило мене по голові. Здалося, ніби світло зупинилося угорі, роздерло яскравим променем ніч, пронизало чорне склепіння неба і осяяло зоряну розкіш поза ним, а тоді вмить згасло, і я вже нічого не бачив.

Розділ 55