Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 122

Сюнне трималася сама й тримала нас. Як завжди, енергійна, позитивно налаштована. Постійно нас підбадьорювала, вправно все записувала, спілкувалася на перервах з Ґудвіком, наполягала, щоб ми не марнували ані хвилини й ретельно готували напередодні тактику наступного дня. Сюнне теж почала мене сердити, наче впертого хлопчиська, якого змушують робити уроки. Я знав, що це несправедливо, але не завжди вмів приховати своє роздратування. Сюнне покірливо терпіла мої дитячі вибрики та бурчання.

Іноді, дуже коротко, бувало й інакше. Я немов забував про себе і починав нормально функціонувати.

Ось місце свідка зайняв один з криміналістів, самовпевнений, зарозумілий.

— Спершу з'ясуймо головне, — почав я. — Ви не змогли знайти на місці злочину жодних біологічних слідів, тобто слідів ДНК, окрім, власне, Альвіна Му?

— Так є.

— Хіба це не дивно?

— Ну… Я так розумію, що покійний був самітником. Не мав друзів, ніхто не приходив до нього в гості.

— А вбивця… хіба вбивця не мав залишити там хоч якісь свої сліди?

— Не обов'язково. Він міг поводитися надзвичайно обережно.

— Гаразд. Це означає, що злочинець повинен був усе добре підготувати й спланувати, щоб не попастися, так?

— Так.

— Щось ніяк не в'яжеться з поведінкою підозрюваного в цій справі. Вам так не здається?

— Не знаю… — мовив свідок.

Прокурор вже розтулив рота, щоб висловити протест, але я його випередив.

— Добре, можете не відповідати на це запитання.

— Йому, напевне, просто пощастило, — кримінальний технік говорив вже не так впевнено.

— Припускаю, ви вивчали сліди крові на місці злочину… Характер розбризкування крапель у кімнаті?

— Звичайно.

— Там було багато крові, правда?

— Як на бійні, — кивнув головою криміналіст.

— Можу собі уявити! Була велика площа розбризкування? Чи повсюди була кров?

— О, так, кров розбризкалася на кілька метрів навкруги. Можу дати точніші заміри, — свідок заходився гортати свої папери.

— Немає потреби, — спинив я його. — У мене просте запитання: убивця забризкався кров'ю?

— Ще й як!

— Сумнівів не може бути?

— Аніяких!

— Дякую!

Молодий поліцейський, який брав участь в обшуку помешкання Ганса Ґудвіка, розповів, як він знайшов головні докази злочину. Я дивився на нього, заглядав у свої папери, знову підводив на нього погляд. Поліцейський хвилювався.

— Коли ви знайшли клейку стрічку й заплямлену кров'ю торбу, подальші пошуки припинилися?

— Ні, ми обшукали кожний кут.

— Ретельно?

— Дуже ретельно. Це ж серйозна справа.

— Еге ж… Знайшли іще щось цікаве?

— Ні.

— А закривавлений одяг? Десь він трапився вам на очі?

— Ні, нічого схожого не було.

— Може, не помітили?

Поліцейський рішуче похитав головою.

— Якби він був, ми знайшли б. Одягу не було.

— А в інших місцях? На роботі або в гірській хатинці? Чи знайшли ви щось важливе, окрім аркуша паперу з іменем Альвіна?