Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 105

Я повернувся до спалень. Дві спальні, у кожній ліжко; на одному, вочевидь, ніхто не спав; голі стіни, порожні шафи, за винятком однієї, де висіли сукні. Цією кімнатою не користувалися. У другій спальні купою валявся у кутку брудний одяг. Дві шухляди комоду висунуті, з них наполовину звисала білизна. У шухляді нічного столика — широкий вибір забавок для сексу: фалоімітатори й інші важко ідентифіковані штучки, ремені й шланги, шкіряні й ґумові. На стіні біля ліжка висіли поряд на гачках дві нагайки. В одній з одежних шаф — убрання з латексу та шкіри. Інші були напхані звичним, нейтральним, ба навіть убогим, у сенсі кольорів та стилю, одягом. Дві сторони Ніни Гаґен. Ліжко незастелене. Я нахилився і вловив запах жінки. Не парфумів чи кремів, а саме жінки. Мені здалося, то був саме запах статі.

Я вийшов на кухню. Обережно, на шпаринку, відчинив дверцята холодильника, і аж здригнувся, коли жовте світло увірвалося в темряву. Пиво й сік. Трохи м'ясної нарізки, ніяких решток їжі.

У вітальні стояв маленький письмовий стіл зі стільцем. Я сів за нього, погортав папери. Буденні речі. Рахунки: електрика, телефон, страхування. На одному з них написано «Клара Гюльбрандсен через Ніну Гаґен». Бабуся-тітка. Пропозиція від якогось книжкового клубу. Листівка з нерозбірливим підписом. Порожні шухляди. Жодних давніх листів чи світлин. Жодних давніших документів чи рахунків. Нічого, що дало б можливість заглянути в минуле чи в приватне життя Ніни Гаґен. Я відчув себе впевненіше й заходився ретельніше обшукувати дім, кімнату за кімнатою, шухляду за шухлядою, шафу за шафою.

Я не знайшов нічого цікавого, вийшов в коридор, постояв трохи в нерішучості. Увімкнув ліхтарика, обвів ним комод, гардероб. Щось мигнуло перед очима. Я знову навів туди промінь ліхтарика. Ноутбук. Скраю, на долівці гардеробу. Я заніс його до вітальні, поклав на стіл і увімкнув. Я не знав, чи Ніна поставила на нього пароль, але то було байдуже, бо вона забула вимкнути комп'ютер, коли востаннє ним користувалася; лише закрила, а не вийшла з системи, ото він собі й перебував у стані «сну». Мені достатньо було натиснути клавішу «Увійти». Знайшов пошту, відкрив її, клацнув на папку «Вхідні» й почав прогортувати список одержаних повідомлень до давніших дат. Монітором пробігали тижні й місяці — така собі подорож назад у часі, аж до того тижня і дня, коли Альвін отримав повідомлення від «Росомахи». Я побачив його майже відразу. Та сама дата.

«Росомасі» від «Ангела смерті»

«Що відбувається? Чому не озиваєшся?

Надумала відступити чи що?»

І більше нічого, але цього було достатньо.

Альвін та Ніна контактували між собою незадовго до вбивства Майї. Цього було навіть більше, ніж достатньо. Я відчув, як кров пульсує у скронях, відчув смак тріумфу, несподівану впевненість, що тепер я розлущу цю справ, немов горіха, відкрию її, мов бляшанку пива, і нарешті довідаюся правду.

Почувся якийсь звук. Він просочився крізь моє збудження у мозок. Не голосний, я не вмів його ідентифікувати, але він не мав нічого спільного з завиванням вітру чи нічними шерехами.