Читать «Одні» онлайн - страница 42

Раптом Лесів кінь шарпнувся вбік, і Лесь ледь не вилетів з сідла. Коня перестрашив солідного вигляду — в костюмі, в краватці — чоловік, що вискочив з натовпу і, широко усміхаючись, щось кричав Лесеві. За хвилю Лесь його пізнав — це був Анатолій Сигізмундович.

— Вітаю вас, юначе! — привітав той Леся. — Вам таки дещо вдається, тому дозвольте, якщо ви звичайно не заперечуєте, вам допомогти.

Так, Анатолій Сигізмундович був справжнім політиком.

Осінь прийшла з морозами, а зима з відлигою. Коли в жовтні сніг лежить на ще навіть не зовсім пожовклому листі, а в самій середині зими від раптової тепліні товстий шар всепокриваючого снігу перетворюється у сльозливу воду, тоді, мабуть, і найостаннішій живій істоті на цьому великому білому світі починає здаватися, що певно він просто зійшов з розуму. І, може, так воно і є, може, таки щось трапилось з світом, щось надламалося в ньому… Може, не витримав він смерті мільярдів своїх недавніх мешканців, нажахала вона його, і забув він про пори року, про те, що є зима і літо, весна і осінь. А може навпаки, вжахнула його не смерть людства, а його життя, і те, що воно хотіло, живучи, зробити. І встав старий добрий світ, як кінь під безумним вершником — на диби і скинув його… Та вже не зміг і сам зупинитися: так і летить далі, збиваючи, плутаючи все на своєму шляху.

Лесь постійно був у роз’їздах. Об’їжджав загублені серед європейської пустелі клани, збирав у поселеннях людей, показував їм свої чисті руки, агітував за те, аби вони забули про розбрат, об’єдналися, поставили його президентом. Іноді йому вдавалося це зробити одразу, але частіше люди говорили: «Подумаємо». Та коли вранці наступного дня після зборів він виїжджав з чергового селища чи містечка, то відчував: з-за опущених фіранок, з-за парканів вони проводжають його поглядами, і йому чомусь здавалося, що в багатьох з них жевріла надія…

Хан та Анатолій Сигізмундович також не сиділи склавши руки. Розсилали по всіх усюдах своїх людей, гінців, що несли чутку про дивну людину з чистими руками, яку достатньо буде поставити президентом, і все, абсолютно все зміниться на краще. Так і народилась легенда про Леся Чисті Руки, що мав принести щастя на землю…

Проте не дрімав і теперішній президент. Все більше і більше до ханського стійбища почало надходити звісток, що то тут, то там було вбито, замордовано ханських гінців. Нарешті хану увірвався терпець і він спорядив загін, який мав схопити людей президента. Сотня міцних, збитих як справжні кочівники хлопців на струнконогих конях майнула воронячим крилом і зникла десь у напрямку тепер вже знову угорських степів, де були вчинені останні вбивства. За три тижні прискакав гонець, який повідомив, що відбувся бій, президентські люди розбиті, серед них є вбиті, інші взяті в полон і їх мають скоро пригнати до стійбища.