Читать «Одні» онлайн - страница 41

— Відрубайте цьому чорноротому голову! — махнув рукою бувший вчитель фізкультури.

— Мовчати! — гаркнув хан. — Поки що я тут хан, і я тут наказую! — І повернувшись до Леся, наказав: — Далі!

Лесь скромно потупив очі:

— Гріх не скористатись з того, що вам іде прямо в руки.

— А що ж мені йде прямо у руки?

— Мої чисті руки.

— Поясни.

— Без допомоги інших кланів ви не переможете — це абсолютно ясно. Але як два клани зможуть домовитися між собою? Ніяк! От у цьому і полягає вся трагедія — всі відособлені одні від одного, і причина цього — у цих клятих позначках на руках. А тут з’являється людина, яка ні в чому не замішана, і доказ цього — її чисті руки. І закликає всіх об’єднатися на боротьбу проти ваших ворогів під вашою егідою. По-моєму, це повинно спрацювати, звичайно, якщо дати цій людині певні гарантії щодо її подальшого становища, зокрема, може, й пообіцяти їй в майбутньому президенство…

— Хане, я розрублю цього зухвальця надвоє! — несамовито закричав бувший учитель фізкультури, хапаючись за свою криву шаблю.

— …президент, що слухняно сплачує вашому клану гроші, що виконує всі забаганки вашої орди, в той час, коли ви в тіні, не під ударом — що може бути кращим, — рівним голосом провадив своє Лесь.

Хан мовчав, хан думав. Нарешті мовив:

— Підведіть їх з колін. Нам є про що поговорити. Але якщо ти мені хоч слово збрехав, я розірву тебе кіньми!

Наступного дня захисники Центру могли спостерігати незвичайний порух у ординському становищі; згорталися юрти, жінки пакували речі, чоловіки сідлали коней. Незабаром невелика група вершників вилетіла з стійбища і попрямувала у сторону Центру. По білому штандарту, який розвивався над ними, можна було зрозуміти, що ординці прагнуть переговорів. У чиновницькому таборі висувались різні припущення стосовно мети цих переговорів: одні говорили, що ординці, вимотані вчорашнім боєм, прагнуть заключити на декілька днів мир, інші — що ординці, навпаки, висувають новий ультиматум. Але звістка, отримана після години переговорів ординського посольства з чиновницьким керівництвом приголомшила всіх — орда відступала! Люди не могли повірити, багато хто говорив, що це просто якась хитрість, ординцям не можна вірити і т. д. Тому, коли ординське посольство відбувало до себе, зібрався великий натовп цікавих — всі хотіли побачити тих, хто приніс таку приголомшливу вістку. І побачили: з десяток звичайних кочівників і одного досить дивного вигляду чоловіка, який, судячи з одягу і того, як він погано тримався в сідлі, ніяк не міг бути номадом.

Звичайно ж, цим дивним чоловіком був Лесь. Це саме він вмовив хана заключити тимчасовий мир, аби мати змогу увійти в спілку з іншими кланами, і тоді вже об'єднаними силами вдарити на Центр. Саме тому він мусив відбути разом з посольством до чиновницького табору і взяти, незважаючи на відсутність досвіду, активну участь у переговорах. Проте все закінчилося добре, і зараз, незважаючи на те, що з кожним кроком коня він високо підстрибував у сідлі, Лесь міг розслабитися — поки все йшло майже так, як треба. Його справа зрушилася з мертвої точки, він знайшов спільну мову з ханом. Що ж стосується тих обіцянок, які він дав ханові щодо свого майбутнього президенства, то дай Боже йому стати президентом, а тоді… Тоді він подивиться, що й до чого. За весь час своєї одісеї він дав лише дві справжні обіцянки, які мав виконати будь-якою ціною. Одна з них була дана Мар’яні, друга — хлопцеві з ядушних боліт.