Читать «Фундація» онлайн - страница 83
Айзек Азімов
— Ні! Ні! Твоя логіка надто заплутана. Він довірятиме не трансмутатору, а старому доброму золоту. Ось що я намагаюся тобі сказати.
Понієтс посміхнувся й умостився зручніше. Добре, він уже достатньо помучив бідолаху. Ґоров почав скаженіти.
Торгівець сказав:
— Не так швидко, Ґорове. Я ще не закінчив. До цієї справи я залучив і інші пристрої.
Запала тиша. Потім Ґоров обережно запитав:
— Які ще інші пристрої?
Понієтс машинально махнув рукою.
— Ти ж бачиш наш супровід.
— Так, — коротко відповів Ґоров, — розкажи мені про ці пристрої.
— Розповім, якщо слухатимеш. Нас супроводжує приватна флотилія Ферла; це знак особливої пошани до нього з боку Великого Магістра. Він зміг це для себе вибити.
— То й що?
— А як ти думаєш, куди вони нас супроводжують? До його рудників на околицях Аскоуна, ось куди. Послухай! — Понієтс раптом розпалився. — Я ж тобі казав, що я тут для того, щоб заробити гроші, а не врятувати світи. Усе добре. Я продав цей трансмутатор за безцінь. Я нічого не отримав, крім ризику потрапити до газової камери, який до квоти не зарахуєш.
— Повернімося, Понієтсе, до рудників. До чого вони тут?
— Для того, щоб я міг заробити. Ми завантажимося оловом. Заповнимо кожен кубічний фут цієї старої баржі, і ще трохи твою навантажимо. Я спущуся з Ферлом збирати олово, а ти, старий, прикриєш мене своїми гарматами — просто на той випадок, якщо він виявиться не таким, як себе показує. Це олово і є мій прибуток.
— За трансмутатор?
— За весь мій вантаж з атомними приладами. Подвійна ціна плюс бонус. — Він знизав плечима, майже вибачаючись. — Згоден, я забагато з нього злупив, але ж я повинен виконати квоту, чи не так?
Ґоров явно розгубився. Він ледь чутно вимовив:
— Ти нічого не хочеш пояснити?
— Що тут пояснювати? Цей розумник подумав, що загнав мене в пастку, бо його слово має для Великого Магістра більшу цінність, ніж моє. Він узяв трансмутатор. Це один із тих злочинів, за які на Аскоуні карають смертю. Але в будь-який момент він міг сказати, що заманив мене в пастку суто з патріотичних мотивів, і донести на мене як на продавця заборонених речей.
— Це зрозуміло.
— Звичайно, але слово проти слова — це ще не все. Розумієш, Ферл ніколи не чув і подумати не міг про камеру для зйомки мікрофільмів.
Ґоров розреготався.
— Так, — сказав Понієтс. — Він диктував свої умови. Я був належним чином приборканий. Але коли я, наче побитий собака, встановлював трансмутатор, я поклав туди камеру й витягнув її наступного дня під час технічного обслуговування. У мене був чудовий запис із його робочого кабінету, його святая святих, де він сам, бідний Ферл, керує трансмутатором і так радіє першому шматку золота, наче це яйце, яке він сам відклав.
— Ти показав йому запис?
— Через два дні. Цей дурник ніколи не бачив тривимірних кольорових зображень. Він заявляє, що не забобонний, але якщо я колись бачив дорослого, який був би настільки переляканий, як він, назвіть мене новачком. Коли я сказав йому, що поставив одну камеру на міській площі й налаштував її увімкнутися опівдні, щоб мільйон фанатичних аскоунців міг побачити це й потім розірвати його на шматки, він уже за півсекунди щось бурмотів біля моїх ніг. Він був готовий укласти зі мною будь-яку угоду.