Читать «Фундація» онлайн - страница 75

Торгівець не зрозумів натяку.

— Не розумію. Що саме вам потрібно?

Аскоунець розвів руками.

— Ви просите мене помінятися з вами місцями та розповісти вам про мої потреби. Ні. Схоже, ваш колега мусить понести покарання за святотатство згідно з аскоунським правом. Смерть у газовій камері. Ми справедливі люди. Найбідніший селянин у подібному випадку постраждав би так само. І я теж.

Понієтс безнадійно пробурмотів:

— Ваше благоговіння, а можна мені поговорити з в’язнем?

— Аскоунське право, — холодно відповів Великий Магістр, — не дозволяє спілкуватися зі смертниками.

Понієтс подумки затамував подих:

— Ваше благоговіння, я прошу вас бути милосердним до душі людини, коли вона втрачає своє тіло. Увесь той час, коли його життя було в небезпеці, він був відчужений від духовної розради. Навіть зараз він може потрапити непідготовленим до лона Духа, який керує всім.

Великий Магістр повільно й підозріло вимовив:

— Ви — розрадник душ?

Понієтс смиренно опустив голову.

— Так мене вчили. У порожніх просторах космосу мандрівним торгівцям потрібні такі, як я, щоб піклуватися про духовний бік життя тих, хто так віддається торгівлі та мирським справам.

Аскоунський правитель задумливо посмоктав нижню губу.

— Кожна людина повинна підготувати свою душу для подорожі до духів предків. Але я ніколи не думав, що ви, торгівці, віруючі.

3

Ескель Ґоров заворушився на своїй тахті і розплющив одне око, побачивши, як Ліммар Понієтс увійшов у добре зміцнені двері. Вони з гуркотом зачинилися за ним. Ґоров забурмотів і схопився на ноги.

— Понієтс! Вони послали тебе?

— Чиста випадковість, — гірко сказав Понієтс, — або це утнув мій особистий зловтішний демон. Пункт перший — ти потрапляєш у халепу на Аскоуні. Пункт другий — як відомо Раді торгівлі, мій торговий маршрут проходить за п’ятдесят парсеків від системи, де трапився пункт перший. Пункт третій — ми працювали разом, і в Раді про це знають. Хіба ж це не приємний і неминучий збіг обставин? Відповідь напрошується сама собою.

— Будь обережний, — напружено сказав Ґоров. — Тут хтось підслуховуватиме. Ти не носиш портативний генератор перешкод?

Понієтс показав на орнаментований браслет на зап’ястку, і Ґоров розслабився.

Понієтс озирнувся. Камера була порожньою, але великою. Тут було добре освітлення ніяких неприємних запахів. Він сказав:

— Непогано. Вони дуже уважні до тебе.

Ґоров пропустив його зауваження повз вуха.

— Слухай, а як ти сюди потрапив? Я тут в одиночній камері майже два тижні.

— Гм, якраз із того часу, коли я сюди прилетів. Ну, схоже, цей старий горобець, який у них за головного, має свої слабкі місця. Він схильний до благочестивих промов, от я цим і скористався. Я тут як твій духовний наставник. У таких благочестивих людях, як він, щось є. Він охоче переріже тобі горлянку, якщо це його влаштовує, але завагається поставити під загрозу благополуччя твоєї нематеріальної та суперечливої душі. Такий собі зразок емпіричної психології. Торгівець має знати про все потроху.

Ґоров уїдливо посміхнувся.

— А ти ще й учився в духовній семінарії. Ти молодець, Понієтсе. Я радий, що вони тебе послали. Але ж Великий Магістр любить не тільки мою душу. Він про викуп не згадував?