Читать «Фундація» онлайн - страница 64

Вініс явно намагався тримати себе в руках.

— Гардіне, не треба цього. Залиште це для черні.

— Мій любий Вінісе, а ви думаєте, на кого це розраховано? Уявіть собі, що останні півгодини кожен храм Анакреона заповнений натовпом, що слухає священика, який проповідує їм саме це. Немає жодної людини, чоловіка або жінки, на Анакреоні, яка не знала б, що їхній уряд розпочав підступний, нічим не спровокований напад на центр їхньої релігії. До опівночі залишилося лише чотири хвилини. Вам краще спуститися до бальної зали й спостерігати за подіями. Я буду в безпеці — за дверима стоять п’ятеро охоронців. — Він відкинувся на спинку крісла, налив собі ще один келих локридського вина та з абсолютною байдужістю глянув на стелю.

Вініс, розлютившись, вибіг із кімнати.

У бальній залі нависла тиша, коли всі розступилися, очистивши шлях до трону. Тепер на ньому сидів Лепольд, упевнено поклавши руки на підлокітники, його голова була високо піднята, на обличчі панував стриманий вираз. Величезні люстри потьмяніли, і в розсіяному різнобарвному світлі від нуклеоламп, що ними була всіяна склепінчаста стеля, мужньо засвітилася королівська аура, піднімаючись над головою і формуючи корону.

Вініс зупинився на сходах. Ніхто його не бачив, усі погляди були спрямовані на трон. Він стиснув кулаки й залишився на місці; Гардіну не вдасться нічого домогтися від нього обманом.

А потім трон зарухався. Він безшумно піднявся вгору й повільно рушив. Повільно піднявшись із помосту, спустившись сходами, а потім горизонтально, тримаючись за п’ять сантиметрів від підлоги, він наблизився до величезного відчиненого вікна.

Коли пролунали дзвони, що означали північ, він зупинився перед вікном — і аура короля зникла.

На мить король завмер, не рухаючись, його обличчя скривилося від подиву, без аури воно було, як у звичайної людини; а потім трон захитався й упав, із глухим стуком розбившись об підлогу. Якраз у цей момент у палаці вимкнулося світло.

Крізь голосний вереск і замішання прорвався могутній голос Вініса:

— Візьміть смолоскипи! Візьміть смолоскипи!

Він проштовхався до дверей крізь натовп. Ззовні до темного приміщення забігли палацові стражники.

Якимось чином у залі з’явилися смолоскипи — ті самі, які мали використати в смолоскипній ході вулицями міста після коронації.

У гвардійців, які повернулися до бальної кімнати, було повно смолоскипів — синіх, зелених, червоних; у дивному світлі було видно налякані та стривожені обличчя.

— Вам не буде завдано ніякої шкоди, — кричав Вініс. — Залишайтеся на своїх місцях. Світло невдовзі з’явиться.

Він повернувся до капітана гвардійців, який нерухомо стояв наввипинки.

— Що це, капітане?

— Ваша високосте, — негайно пролунала відповідь, — палац оточений людьми з міста.

— Чого вони хочуть? — загарчав Вініс.

— Їх очолює священик. Ми впізнали в ньому первосвященика Полі Верісофа. Він вимагає негайного звільнення мера Сальвора Гардіна й припинення війни проти Фундації. — Офіцер говорив без емоцій, але його очі неспокійно рухалися.

Вініс крикнув:

— Якщо хтось із черні спробує прорватися до палацу, стріляйте на ураження. Поки що більше нічого не робіть. Нехай собі виють! Завтра з ними розберемося.