Читать «Фундація» онлайн - страница 10

Ґаал відповідав, що не знає. Що не отримував жодних таємних інструкцій. Він — науковець і математик. Його не цікавить політика.

Нарешті ввічливий слідчий запитав:

— Коли буде знищено Трентор?

Ґаал завагався.

— Я не можу сказати про це, виходячи з моїх власних знань.

— А хто може сказати?

— Як я можу говорити за інших? — Ґаал відчув увагу до своєї особи, надмірну увагу.

Слідчий сказав:

— Хтось говорив вам про таке знищення, з’ясовував якусь конкретну дату? — А коли юнак завагався, продовжив: — За вами стежили, докторе. Ми були в аеропорту, коли ви приїхали. На оглядовій вежі, коли ви чекали на своє призначення; і, звичайно ж, нам вдалося підслухати вашу розмову з доктором Селдоном.

— Тоді ви знаєте його погляди на це питання, — відповів Ґаал.

— Можливо. Але ми хотіли б почути це від вас.

— Він вважає, що Трентор буде знищено через три століття.

— Він довів це… ммм… математично?

— Так, довів, — зухвало відповів Ґаал.

— Припускаю, ви вважаєте ці дані правильними.

— Якщо доктор Селдон ручається за них, то вони правильні.

— Тоді ми повернемося.

— Почекайте. Я маю право на адвоката. Я вимагаю дотримання моїх прав як громадянина Імперії.

— Ми їх дотримаємося.

Захисник невдовзі з’явився.

Увійшов високий чоловік — настільки худий, що мимоволі виникало запитання, чи вміщається на його обличчі усмішка.

Ґаал підвів голову. Він почувався розбитим і пригніченим. З ним стільки всього сталося, а він не пробув на Тренторі ще й тридцяти годин.

Чоловік відрекомендувався:

— Я Лорс Авакім. Доктор Селдон направив мене бути вашим представником.

— Правда? Ну тоді слухайте. Я вимагаю негайного звернення до Імператора. Мене безпідставно затримали. Я ні в чому не винен. Ні в чому. — Він ляснув долонями по колінах. — Ви повинні негайно організувати слухання справи в присутності Імператора.

Авакім ретельно викладав на стіл вміст пласкої течки. Якби Ґаал мав бажання, він би впізнав юридичні бланки «Целомет», схожі на тонкі металеві стрічки, які можна було вставити в маленьку особисту капсулу.

Крім того, міг би впізнати кишеньковий диктофон.

Не звертаючи уваги на емоції Ґаала, Авакім урешті-решт підвів голову.

— Комісія, звичайно ж, записуватиме нашу розмову за допомогою шпигунського променя. Це протизаконно, але вони все одно це зроблять.

Ґаал скреготнув зубами.

— Однак, — продовжив Авакім, неквапливо присівши, — диктофон, який ви бачите на столі, схожий на абсолютно звичайний диктофон і добре виконує свої обов’язки, крім того, має додаткову властивість глушити сигнал шпигунського променя. Це те, що вони не відразу виявлять.

— То я можу говорити.

— Звичайно.

— Тоді я хочу слухань у присутності Імператора.

На обличчі Авакіма з’явилася крижана посмішка — виявилося, що для неї все ж таки є місце. Шкіра на його щоках зморщилася достатньо, щоб посміхнутися.

— Видно, що ви з провінції.

— Але я все ж громадянин Імперії. Такий самий, як ви або будь-хто з цієї Комісії громадської безпеки.

— Безумовно, безумовно. От тільки ви — як провінціал — маєте помилкові уявлення про життя на Тренторі. Тут немає ніяких слухань у присутності Імператора.