Читать «Відьмак. Хрещення вогнем» онлайн - страница 206

Їх поважають, бояться і ненавидять — але вони потужна сила (на Півночі: як читач увже знає, на Півдні, у Нільфгарді, справи йдуть зовсім інакше й магія трактується там виключно сервільно).

Але тут є одна характерна риса — перехід до епохи першої індустріальної революції означав у відомому нам світі «успіху європоцентричної цивілізації» щонайменше такі моменти: створення конкурентного середовища, яке дає можливість розвитку ідеї прогресу; кінець екуменічного світу «єдиного культурного середовища» (яким у нашій історії було християнство) та зміцнення світської національної влади на тлі секуляризації життя і свідомості.

Оскільки ж у світі відьмака Ґеральта немає єдиної і сильної церкви (бо навіть Храм Вічного Вогню не виходить у своїх впливах за стіни Новіграду), то головним конкурентом світської влади стає саме магічна конфратерія…

Але про це читач Сапковського ще довідається у подальших томах.

Релігія. Нарешті, останній елемент мозаїки, який ми зачепимо у цьому огляді, — це релігійні системи й погляди у світі Ґеральта.

Мабуть, не було б помилкою сказати, що світ відьмака — світ здебільшого позатеїстичний: тут є храми, але немає богів. (Ми тут говоримо про реальні надприродні сутності, такі звичайні для світу фентезі.) Тут є жреці — але немає культу (як системи релігійних дій — тих, до яких залучено громаду). Тут є церкви — але немає теофанії.

Й усе-таки певні елементи релігійного пейзажу ми повинні зафіксувати.

Перш за все, читач уже знає, що світ, у якому живе Ґеральт, — то світ політеїстичний. Але тут немає навіть усталеного пантеону. Кількість богів нам невідома, як невідома й кількість їхніх храмів, але кількох із них автор усе таки називає.

Це, по-перше, Мелітеле. Про неї нам відомо чи не найбільше, та й сам той культ — чи не найбільш упізнаваний нами (бо є інваріантом добре відомого людству культу Великої Матері: «Культ богині Мелітеле був одним з найстарших, а свого часу — одним із найрозповсюдженіших, своє ж начало вів із часів незапам’ятних, ще долюдських. Чи не кожна долюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське плем’я шанували якусь богиню врожаю чи плідності, опікунку землеробів і садівників, покровительку кохання і шлюбу. Більшість із тих культів і злилися у культ Мелітеле» — ГР). Храми її, здається, присутні по всіх країнах, хоча найбільшу популярність має храм у Елландері (до того ж наділений чіткою екстериторіальністю, як ми знаємо із сюжету «Голосу розуму»). При цьому, ведучи просвітницьку діяльність, храм Мелітеле в Елландері забезпечує не тільки свою власну структуру: «Дівчата приходили та йшли собі — як віщунки до інших храмів, як акушерки й цілительки, спеціалізовані на жіночих і дитячих хворобах, як мандрівні друїдки, учительки чи гувернантки» — ГР. Можна також говорити, що інваріантом Мелітеле є й Фрейя, якій поклоняються на островах Скелліге (про що читачу ще доведеться дізнатися із наступних томів циклу).