Читать «Відьмак. Хрещення вогнем» онлайн - страница 203
Анджей Сапковський
Магакам, таким чином, повністю залишаючись територією Старшого Люду, ґномів, стає необхідною складовою загальносвітових господарських процесів, залишаючись ізольованим (хоча — й самоізольованим) від світу людей.
А у «світі людей», на Півночі, стає дедалі зрозумілішим, що стара організація праці — цехова, із жорсткою регламентацією як трудових зусиль, так і соціальної, ба й культурної чи повсякденної навіть активності, — веде в нікуди, до цивілізаційного програшу. Того програшу, який, з одного боку, забезпечує стрімкий розвиток Ковіру й Повіссу, а з іншого — соціальні та економічні зміни у Нільфгарді. Бо Нільфгард перейшов уже до мануфактурного типу виробництва («Темерію заливають дешеві товари з нільфгардських мануфактур…. Реданія майже не має мануфактур, а ремісники конкуренції б не витримали» — КЕ). До того ж треба мати на увазі унікальний момент у самій Нільфгардській імперії, де вертикаль влади дає можливість для швидкого розвитку окремих галузей виробництва під більш-менш жорстким державним контролем (так, діяльність Петера Евертсена на тимчасово окупованих територіях Лирії та Рівії має сенс виключно у разі можливості не просто знищення, а інженерної деконструкції всієї тамтешньої інфраструктури: «Гута в Гулеті, з великими печами. Плавильня, гута гальмею і велика кузня заліза в Ейсенлаані, п’ятсот центнерів річної продукції. Ливарні й вовняні мануфактури в Альдерберзі. Солодові млини, винокурні, ткацькі й красильні майстерні у Венґерберзі. Демонтувати і вивезти» — ЧП)
Але окрім товарного обігу важливим (а може, й першим за важливістю) для розвитку економіки стає обіг грошовий.
(Зауважимо як аргумент щодо гомогенності світу збірок оповідань — і романів, що коли більш-менш детальні описи видобутку й торгівлі у Сапковського з’являються лише у пенталогії, то описи функціонування складних банківських систем починаються вже у збірках оповідань: досить пригадати пригоди Ґеральта, Любистка й половинчика Бібервельдта у Новіграді у «Вічному Вогню» — там, наприклад, послідовно згадуються акредитиви, векселі, авалі, гарантійні умови, складні системи податків та міждержавних банківських зв’язків; «інтереси, — як казали герої того оповідання, — повинні крутитися».)
Окрім великих гравців (як то банківський дім Джіанкарді чи діяльність Віме Вівальді з Новіграду) економічний розвиток дає шанс на збагачення гравцям малим, тим, хто реалізує гру поміж попитом і пропозицією (не важливо, чи йде мова про «Веру Левенгаупт і Синів», чи про гавенкарів із їхнім бажанням поживитися з білок — «для купців важить лише прибуток, не політика» — КЕ). Утім, не станемо забувати, що, наприклад, згідно із відомим французьким дослідником ранньомодерних часів Ф. Броделем саме ці «малі торгівці» створюють умови суспільних зсувів — як економічні, так і соціальні.
Соціум. Будь-яке традиційне (нехай навіть традиційне «в міру») суспільство — це характерний візерунок соціальних ролей і статусів. А візерунок цей означає чітку ідеологію і практику розшарування окремих суспільних станів.