Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 178

— Мамо!

На дивані сиділа Венді.

— Приїхала попрощатися?

— Я… Я не знала, що ти тут. — Вона спохмурніла. — Хіба ти не повинна бути на роботі?

— Я помінялася змінами.

— Зрозуміло.

— Не схоже, що ти надто мені зраділа.

— О, ні… Нічого подібного. Чого б це?

Венді підвелася.

— Не схоже, що ти була в захваті, коли я це запропонувала. Мені здалося, було б чудово. Ну, знаєш, зустрітися.

— Звісно ж, це чудово. Просто я не хотіла висмикувати тебе.

Під материним поглядом Черрі почувалася ніяково. До чого це все? Вона хотіла забрати свої речі та піти й точно не планувала зависнути тут на неочікуваній родинній зустрічі.

— Не думаю, що це правда, Черрі. Гадаю, правда в тому, що тобі не подобається проводити зі мною час.

Усередині в Черрі все стиснулося, однак вона розсміялася.

— Що?

— Я не багата. Звичайна, мені подобається думати й важко працювати.

— Ну, звісно ж, — квапливо, переконливо сказала Черрі.

— Не будь такою зверхньою, — відрізала Венді, і Черрі здригнулася. — Думаю, Черрі, що ти соромишся мене. Уважаєш, що я тебе не варта.

Її серце шалено забилося в грудях.

— Про що ти торочиш?

— Я працюю в супермаркеті, не ношу дорогого одягу, не говорю так гарно, як дехто. Ти завжди хотіла бути кращою, мала високі надії, дорогий смак. Саме тому ти так і переймалася тим Ніколасом. Я знала, що ти була надто розумною, щоб жити тут, але ніколи не думала, що будеш надто гарною для мене. — Її голос обірвався, але вона опанувала себе. — Учора в магазин до мене приходила жінка.

— Хто? — запитала Черрі, стривожена, хоча глибоко всередині вже знала.

— Лаура Кавендіш. Я не хотіла тобі нічого говорити, але те, що вона розповіла… через це я не могла заснути всю ніч. Вона благала допомогти їй. Зупинити тебе. — Вона замовкла. — Це правда?

— О, не будь такою наївною.

Венді втратила холоднокровність.

— О Боже, — прошепотіла вона.

— А вона розповіла тобі про те, як повелася зі мною? Вона збрехала мені! Сказала, що її син помер, щоб я більше не змогла його побачити.

Черрі очікувала, що її слова матимуть правильний вплив, що її мама відступить, як і завжди. Венді боялася засмучувати доньку й говорила лише те, що та хотіла чути, не бажаючи віддалятися ще більше. Проте Венді дивилася на неї по-іншому, такого погляду Черрі ніколи раніше не бачила, і це налякало її.

— Не можу повірити, що ти це зробила, — сказала Венді. — Усі ті вчинки. Ти вбила цуценя?.. Що з тобою не так?

— О Боже, припини це. Я врятувала його від жалюгідного існування. Тобі не варто було його бачити. Бідолашні тваринки, усі в клітках, їм ніде бігати, без світла, без повітря. У нього було нікчемне життя. У нього не було майбутнього через те, де воно народилося, — випалила вона.