Читать «Російський сюжет» онлайн - страница 60

Дорогий Женю!

У наших стосунках було все, як у незабутньому російському романі, крім листа Тетяни до Євгенія. Тож я виправляю цю помилку. Мій літак на схід увечері, а ти вже в дорозі на захід. Ми не договорили тоді, в коридорі мерії. Отже, кілька рядків тобі навздогін. Я вдячна тобі за те, що ти не скористався з ідіотизму малої дівчинки. Я вдячна, що ти залишив у генераловому домі свої книжки. А поряд із ними й досі лежить пожовкле число газетки «Вестник огородника» з примітивною статейкою про Ніцше, на якій твоєю рукою написано російською «Вот дура». Скільки я тоді плакала! Не знаю, що сказала ворожка Дем’янівна тобі. А мені вона сказала, що саме ти складеш знаки моєї долі. І я щодня після школи приходила у твій дім і намагалася читати твої книжки. Вони мені не йшли, але я все одно читала, щоб одного дня зустріти тебе й не бути «дурою». Відсунула Ніцше, почала гортати «Безсмертя» Мілана Кундери, і мене вразило, що раптом знайшла там саме те, що ти вантажив моїм батькам про «докоїтальне» кохання росіян. Мало не слово в слово. Отже, то були не твої думки. А значить, якщо читати книжки, можна буде згодом стати цікавою для тебе.

Але ж як можна було подолати страшну чорну книгу в двох томах, де був портрет чоловіка з великими вусами і палючими очима? По тому, як були зачитані сторінки, я побачила, що ти найбільше читав «Ессе homo». Той двотомник так і лежить на твоєму столі. А я й досі читаю ті тексти в інших виданнях, хоча, ти ж знаєш, Ніцше ніколи не можна дочитати до кінця.

А ще я вдячна тобі за ті слова, які ти крикнув мені, стрибаючи в потяг, коли ми обоє думали, що Володя загинув. Ти крикнув, що Оля згодом не влазитиме у двері. Це не зовсім так, але вона таки збільшилася вдвічі. Але вона все одно гарна, і Володя любить її.

А як метелик на її сідниці? Теж збільшився вдвічі? Чи вона, що стала дітям добра мати і вірна мужеві жона, його вивела? — відірвався від листа Євген і побачив, що син із задоволенням закінчив свій обід.

— Бери й мій, — каже він Мирославу, а сам повертається до листа.

Ти крикнув мені, що я буду гарною й розумною і ми зустрінемося серед Атлантики. Ти, може, забув, що сказав мені тоді. Але ти щиро хотів сказати дівчинці, яка рятувала тебе, щось добре, і сказав це з такою пристрастю, що все збулося, зокрема й Атлантика. Ти не передбачив майбутнього, ти навів його силою своїх слів. Спасибі тобі від щирого серця!

А де ж «кінець, перечитать боюсь?» Буває так, що текст пишеться заради останнього рядка, який поломеніє на обрії вогняними літерами. А коли текст життя написано, той рядок виявляється вже непотрібним…