Читать «Небудь-де» онлайн - страница 23

У Центральному Лондоні настало надвечір'я, і осінь насувалася ближче, тож на вулицях швидко темнішало. Ричард поїхав підземкою до станції «Тоттенгемський двір», і тепер ішов на захід по Оксфорд-стріт, тримаючи в руках папірця. Оксфорд-стріт була лондонським центром роздрібної торгівлі, тож навіть хідники тут повнилися туристами й покупцями.

— Це повідомлення, — сказала вона, передавши йому записку. — Від маркіза де Карабаса.

Ричард був упевнений, що колись уже чув це ім'я.

— Це мило, — сказав він. — У нього закінчилися поштівки?

— Так швидше.

Він залишив позаду вогні й гамір мегакрамниці «Вірджин», а тоді крамницю, що продавала туристам сувенірні лондонські поліційні шоломи й маленькі червоні лондонські автобуси, потім заклад, що торгував нарізаною піцою, а потім повернув праворуч.

— Ти мусиш дотримуватися цих вказівок. Намагайся нікого за собою не привести. — Тоді вона зітхнула й сказала: — Мені справді не слід так сильно тебе в це втягувати.

— Якщо я дотримуватимусь вказівок… це допоможе тобі швидше вибратися звідси?

— Так.

Ричард звернув на Генвей-стріт. Хоч він і відійшов від добре освітленої метушливої Оксфорд-стріт усього на кілька кроків, тут наче було інше місто — Генвей-стріт була порожньою й закинутою; то була вузька темна дорога, трохи ширша за провулок, заповнена похмурими музичними крамницями й зачиненими ресторанами, а єдине світло лилося на неї з потаємних пияцьких клубів на верхніх поверхах будинків. Він ішов нею і відчував тривогу.

— … повернути праворуч на Генвей-стріт, тоді ліворуч на Генвей-плейс, тоді праворуч до пасажу Орме. Зупинитись коло першого ліхтаря, що трапиться… Ти впевнена, що тут все правильно?

— Так.

Він не пригадував жодного пасажу Орме, хоч і бував на Генвей-плейс — там у підвалі був індійський ресторанчик, який дуже подобався Ґеррі з роботи. Наскільки Ричард міг пригадати, Генвей-плейс була тупиком. «Мандир» — так називався ресторанчик. Він проминув його яскраво освітлений вхід, сходи ресторану збігали вниз, запрошуючи спуститися до підвалу, а тоді повернув ліворуч…

Він помилявся. Пасаж таки існував. Високо на стіні він побачив вказівника:

ПАСАЖ ОРМЕ

Не дивно, що він не помічав його раніше: той був на кілька сантиметрів ширший за провулочок між будинками й освітлений газовим ліхтарем, що плювався полум'ям. «Такі вже нечасто побачиш», — подумав Ричард, і розгорнув свої вказівки, щоб зазирнути до них ще раз при газовому світлі.

— … крутнися тричі навспак?

— «Навспак» значить проти годинникової стрілки, Ричарде.

Він тричі крутнувся і відчув себе дурнем.

— Слухай, чому я мушу робити все це, тільки щоб побачитися з твоїм другом? Я маю на увазі оце безглуздя…

— Це не безглуздя. Справді. Просто… зроби мені таку ласку, добре? — і вона йому всміхнулася.

Він перестав крутитися й пройшов усю вуличку до кінця. Нічого. Нікого. Тільки металевий контейнер для сміття, а поруч із ним щось схоже на купу ганчір'я.