Читать «Небудь-де» онлайн - страница 184

— Я поклав листа до торбинки, щоб він не намокнув дорогою, — сказав парубок.

— Дуже мудро. А тепер скажи мені — хто купив моє пальто?

— Не так швидко, містере Поспішайстер. Ти ще не спитав про мою кохану. Її звуть Друзильдою. Ти впізнаєш її, бо вона найвродливіша жінка на весь Воронів двір.

— Краса традиційно в очах того, хто дивиться. Розкажи мені щось більш суттєве.

— Я й кажу. Її звуть Друзильдою. Вона там одна з таким іменем. І в неї на тильному боці долоні велика червона родима пляма, що скидається на зірку.

— Ваш союз здається малоймовірним. Син Грибного народу, що кохає леді з Воронового двору. Чому ти вважаєш, що вона покине своє життя заради твоїх вогких підвалів і мікологічних радощів?

Грибний парубок знизав плечима.

— Вона покохає мене, — сказав він. — Щойно прочитає вірша. — Він покрутив ніжку маленького грибочка-парасольки, що ріс на його правій щоці, а коли той упав на стіл, він підняв його й продовжив крутити в пальцях. — То ми домовились?

— Домовились.

— Той штрих, що купив твоє пальто, — сказав Грибний парубок, — ходив з палицею.

— Багато хто ходить із палицею, — сказав де Карабас.

— У цього палиця була загнута на кінці, — сказав грибовик. — А сам був як жаба, точно кажу. Низький такий. Трохи гладкий. Волосся піскувате. Шукав пальто, і твоє припало йому до смаку. — Він вкинув шапку грибочка до рота.

— Корисна інформація. Я неодмінно передам твої пристрасні дифірамби прекрасній Друзильді, — сказав маркіз де Карабас із палкістю, якої, поза всяким сумнівом, абсолютно не відчував.

Де Карабас потягнувся через стіл і взяв з рук юнака пластикову торбинку з конвертом, а тоді вкинув її до однієї з кишень, нашитих зі споду сорочки.

Тоді він пішов собі геть, роздумуючи про чоловіка з гачкуватим ціпком.

Замість пальта маркіз де Карабас тепер носив ковдру. Він замотався в неї, як чорт у пончо. Його це не тішило. Якби ж то він мав своє пальто. «Гарне пір’я ще не значить гарного птаха», — прошепотів голос глибоко в його голові. Хтось сказав це йому, коли він ще був хлопцем. Маркіз підозрював, що голос належав його братові, і він з усіх сил намагався забути, що той голос узагалі озвався.

Ціпок з гаком. Той, хто купив його пальто у Стічного народу, носив ціпок з гаком.

Він замислився.

Маркізові де Карабасу подобалося бути собою, і коли він ішов на ризик, то любив, щоб це був обдуманий ризик, тож завжди двічі або тричі прораховував усі варіанти.

Наразі він перевіряв свої розрахунки вчетверте.

Маркіз де Карабас не довіряв людям. Довіра шкодила справі й могла закласти небажаний прецедент. Він не довіряв друзям та випадковим коханкам, і нізащо не довіряв своїм наймачам. Він беріг усю повноту своєї довіри для маркіза де Карабаса, імпозантного добродія в імпозантному пальті, що вмів забалакати, переміркувати й обпланувати кого завгодно.

Тільки дві групи людей носили ціпки з гаком: єпископи й пастухи.

Там, коло Єпископської брами, гаки на палицях були декоративні, нефункціональні, винятково символічні. І єпископам пальта непотрібні. Врешті-решт, у них є гарні білі єпископські шати.