Читать «Небудь-де» онлайн - страница 183

— Я вже мав справи з Грибом, — сказав маркіз. — Ми порозумілися.

Жінка поклала відрізану скибку на переносний гриль.

Один з парубків, високий, зі скоцюрбленими плечима, у шерстяному пальті, що пахло старими підвалами, наблизився до Маркіза і налив йому в чашку грибного чаю. Він нахилився вперед, і маркіз побачив висип крихітних блідих грибочків, що всіяли його щоку, мов прищики.

Грибний парубок сказав:

— Ти де Карабас? Посередник?

Маркіз не вважав себе посередником. Але відповів:

— Так.

— Я чув, ти шукаєш своє пальто. Я бачив, як Стічний народ його продав. То було на початку минулого Ринку. На «Белфасті». Я бачив, хто забрав його.

Волосся на потилиці маркіза заворушилося.

— І чого б ти хотів за цю інформацію?

Молодий грибовик облизав губи лишаїстим язиком.

— Мені подобається одна дівчина, але вона не звертає на мене уваги.

— Грибна дівчина?

— Якби ж мені так щастило. Коби ми обоє були поєднані коханням і тілом Гриба, мені б не було про що хвилюватись. Ні. Вона з Воронового двору. Але іноді приходить до нас щось попоїсти. І ми балакаємо. Як оце зараз із тобою.

Маркіз не усміхнувся з жалю і не скривився. Він і бровою не повів.

— Тож вона не відповідає на твою палкість. Як дивно. І чим, на твою думку, я можу тут допомогти?

Парубок поліз сірою рукою до кишені довгого шерстяного пальта. Він витягнув звідти конверта у прозорій пластиковій торбинці з-під сандвічів.

— Я написав їй листа. Якщо точніше, то це можна назвати віршем, хоч я й не хтозна-який поет. Це щоб передать їй, що я до неї почуваю. Але звідкись я знатиму, чи вона його прочитає, якщо просто віддам його їй? А тоді я побачив тебе і подумав, що якби листа передав їй ти, та наговорив їй усіх своїх гарних слів та вишуканих пишностей… — він затнувся.

— Ти подумав, що тоді вона точно його прочитає, і буде більш схильна танцювати під твою музику.

Парубок збентежено глянув на свої руки.

— Але я не вмію грати, — сказав він. — Та мені й нема на чому.

Маркіз силкувався, щоб не зітхнути. Грибна дівчина поставила перед ним тріснуту пластикову тарілку з паркою скибкою просмаженого Гриба, що вбирався в коричневу хрустку грінку.

Маркіз потицяв Гриб, аби переконатися в тому, що той просмажений наскрізь, і в ньому не залишилося активних спор. Зайвих пересторог не буває, а маркіз вважав себе надто егоїстичним для симбіозу.

Гриб був такий як треба. Маркіз жував і ковтав, хоч від їжі боліло горло.

— Тож ти хочеш лиш того, щоб я переконав її прочитати твою жагучу епістолу?

— Ти кажеш про мого листа? Мого вірша?

— Кажу.

— Ну, так. Я лиш хочу, щоб ти був при ній і подбав, аби вона його не відклала, а ще я хочу, щоб ти приніс мені її відповідь.

Маркіз оглянув парубка. Справді, його шия і щоки обросли крихітними грибочками, волосся було важке й немите, а загалом від нього пахнуло закинутими приміщеннями, але так само правдою було те, що крізь густого чуба проглядали ясні блакитні очі, і він був високим і не відразним. Маркіз уявив його вимитим, вичищеним, трохи менш грибкуватим і схвалив ідею.