Читать «Небудь-де» онлайн - страница 15

Дівчина потяглася брудною рукою до дверей, і ті широко розчинилися.

«Ніколи не думав, що буду радий, коли двері не замкнуться, як треба», — подумав Ричард і заніс дівчину всередину, зачинивши двері ногою, а тоді опустив її на своє ліжко. Груди його сорочки просякли кров’ю.

Вона здавалася напівпритомною; її очі були заплющені, але повіки тріпотіли. Він зняв з неї шкіряну куртку. Від плеча донизу ішов довгий поріз. Ричарду перехопило подих.

— Слухай, я зараз викличу лікаря, — тихо сказав він. — Ти мене чуєш?

Вона широко розплющила налякані очі.

— Будь ласка, ні. Все буде гаразд. Все не так погано, як виглядає. Мені лиш треба поспати. Не треба лікарів.

— Але ж твоя рука… плече…

— Все буде добре. Завтра. Гаразд? — слова були ледь гучніші за шепіт.

— Гм, мабуть, гаразд. — Тут про себе почав заявляти здоровий глузд, і Ричард сказав: — Слухай, можна спитати?..

Але вона вже спала. Ричард витяг із шафи старий шарф і туго замотав їй ліву руку й плече; він не хотів, щоб вона сплила кров'ю на його ліжку раніше, ніж він зможе привести лікаря. А тоді він навшпиньки вийшов зі спальні й причинив за собою двері. Сівши на канапу перед телевізором, він задумався над тим, що зробив.

2

Він десь глибоко під землею: мабуть, у тунелі чи в каналізації. Світло блимає і не відганяє темряви, а тільки показує її. Він не сам. Поруч ідуть інші люди, але він не бачить їхніх облич. Тепер вони біжать всередині колектора, розбризкуючи бруд і багно. Кришталево чисті в темряві краплини води повільно летять вниз.

Він повертає за ріг, і там на нього чекає звір.

Він велетенський. Він затуляє увесь просвіт колектора: опущена масивна голова, щетинисте тіло й пара з пащі на прохолодному повітрі. Спершу здається, що перед ним якийсь вепр, але тоді він розуміє, що це маячня — таких величезних вепрів не буває. Він завбільшки з бика, з тигра, з автомобіль.

Звір дивиться на нього й завмирає на сотню років, поки він піднімає списа. Він дивиться на руку, що тримає списа, і бачить, що рука не його: вона опушена темним волоссям, а нігті не просто нігті, а майже пазурі.

А тоді звір кидається вперед.

Він кидає списа, та вже запізно, і він відчуває, як звір розпорює йому бік гострими як лезо іклами, відчуває, як витікає з нього в грязюку життя. Він також відчуває, що впав обличчям у воду, і та багряніє від густих завитків задушливої крові. Він намагається кричати, намагається прокинутися, але вдихає тільки грязюку, кров і воду, а відчуває тільки біль…

— Погане наснилося? — спитала дівчина.

Ричард сів на канапі, хапаючи ротом повітря. Завіски ще були запнуті, а світло й телевізор — увімкнені, але з блідого світла, що пробивалося крізь шпарини, Ричард зрозумів, що вже ранок. Він пошукав руками на канапі пульт, який вночі вдавився йому в поперек, і вимкнув телевізор.