Читать «Народження Сталевого Щура» онлайн - страница 6

— Я не потребую адвоката, а особливо захисту ще одного синього бухля, який квасив так довго, що вже немає жодної живої душі на світі, яка бачила б його тверезим.

Сміх прокотився серед публіки, і це розлютило суддю ще дужче.

— Порядок у залі суду! — проревів він і так угатив молотком, що зламав держак.

Суддя пожбурив цурпалок через кімнату та сердито вирячився на мене.

— Ти випробовуєш терпіння суду. Захисника Фортеск’ю призначено…

— Ну, я його точно не призначав. Хай собі йде назад до бару «Мунейс». Там йому буде набагато краще. Я визнаю свою вину за всіма пунктами та покладаюся на милосердя цього немилосердного суду.

Суддя важко перевів подих, тож я вирішив трохи збавити оберти, щоб у його голові щось там раптом не луснуло. У такому разі його замінять і вся ця тяганина почнеться спочатку.

— Даруйте мені, пане суддя, — я схилив голову, щоб приховати непрохану усмішку, — але я завинив і мушу спокутувати.

— Що ж, це вже більше схоже на тебе, Джиме. Ти завжди був розумним хлопцем, і мені шкода дивитися, як ти себе марнуєш. Ти відбудеш у Юнацькій виправній колонії термін, не більший, ніж…

— Вибачте, ваша честь, — перервав я, — це неможливо. Якби ж я вчинив злочин тиждень чи місяць тому. Але закон непохитний, і мені не уникнути покарання. Сьогодні мій день народження. Мені вже сімнадцять років.

Це його зупинило. Охоронці терпляче чекали, поки він перевірить інформацію в комп’ютері. Репортер із «Вісника Біт О’Хевен» тим часом теж щось вистукував на клавішах портативного термінала (мабуть, уже настрочив цілу історію).

Суддя не загаявся з пошуком відповіді. Він сумно зітхнув.

— Що ж, це правда. За записами, тобі сьогодні виповнилося сімнадцять, і ти вже повнолітній. Ти більше не підліток, тож маєш бути покараний, як дорослий. Тобі загрожує тюремне ув’язнення, але я не можу цього дозволити. Уперше вчинений злочин, юний вік злочинця, визнання провини… Це дає підстави зробити виняток і призупинити справу… Таке моє рішення…

Останнє, що я хотів зараз почути, — це таке рішення. План зазнав невдачі. Було вчинено злочин. Я його вчинив. Мій крик заглушив слова судді. Волаючи, я сторчголов стрибнув із місця для підсудних, покотився підлогою й опинився на іншому боці кімнати ще до того, як моя вражена аудиторія встигла хоч поворухнутися.

— Ти більше не писатимеш свої брехні про мене, продажна шкуро! — репетував я, вихоплюючи термінал із рук репортера та щосили жбурляючи його на підлогу. Пристрій, який коштував шість сотень баксів, перетворився на купу металобрухту. Я гарцював навколо ошелешеного репортера, ухилявся від полісмена, який кинувся йому на допомогу, намагався вирватись. Він іще тримав мене, коли я зацідив бідолашному охоронцеві правопорядку ногою в живіт.

Тоді я, напевно, міг утекти, але втеча не входила у мої плани. Я незграбно сіпав ручку дверей, поки хтось схопив мене ззаду, і боровся доти, доки мене не скрутили.

Цього разу довелося сидіти на місці для підсудних у наручниках, і суддя більше не звертався до мене «Джиммі, синку». Йому дали новий молоток, і він махнув ним у бік лави підсудних, немов бажаючи розбити мені голову. Я гарчав, як дикий звір, і силкувався виглядати якомога нахабніше.