Читать «Народження Сталевого Щура» онлайн - страница 4

Одну з моїх найперших і найпримітивніших конструкцій — мені аж соромно за її невигадливість — я назвав «книга-пастка». Я сконструював коробку — на вигляд точнісінько книгу, проте з відкидним дном на пружинах. Усе, що мені потрібно було робити, це класти свою книгу на цукерки — і солодощі безслідно зникали. Простацький, але надійний пристрій. Я достатньо довго його використовував і вирішив відмовитися від нього тільки після винаходу нової, покращеної конструкції. До того ж трапилася нагода розпрощатися з «книгою-пасткою» за вдалих обставин. Я збирався за її допомогою помститися Смеллі.

Його ім’я було Бедфорд Сміллінгем, але ми завжди називали його Смеллі. Хтось народжується танцівником чи художником, хтось — для чогось простішого. Смеллі народився ябедою. Єдиним задоволенням його життя було доносити на однокласників. Він спостерігав, підглядав і — доносив. Жодну дитячу витівку не вважав аж такою незначною, щоб не розповісти про неї старшим. Старші любили його. Уже з цього варто робити висновки, «яких учителів ми маємо». Його не вдавалося навіть безкарно віддубасити: цьому ябеді завжди вірили на слово, а на шукачів справедливості зазвичай чекало покарання.

Смеллі завинив мені якоюсь дрібною капостю (я вже забув, у чому, власне, вона полягала), але цього цілком стало, щоб я розлютився та спланував помсту. Усі хлопці обожнюють вихвалятися, тож і мені приємно було підвищити свій статус, виклавши перед однокашниками купу безкоштовних солодощів, виловлених «книгою-пасткою». Вони охали й ахали ще голосніше, тому що я дозволив пригощатися цукерками. Я вчинив так не лише для власної популярності, а й щоб упіймати Смеллі на гачок. Здається, це відбувалося вчора: так тепло мені на душі від чудових спогадів.

— Це працює, ходімо до торговельного центру Мінг Мультисто, і я покажу вам.

— Ми справді можемо піти?!

— Можете, але не гуртом. Вештайтесь магазином кілька хвилин і станьте так, щоб бачити касира. Будьте там о п’ятнадцятій годині, і ви побачите щось дивовижне!

Щось набагато краще, ніж вони могли собі навіть уявити. Я пропустив їх до супермаркету і почав стежити за кабінетом директора. Щойно Смеллі прослизнув у двері того кабінету, я дременув униз і зламав замок його шафки.

Бездоганний план. Я пишався собою: це був мій перший злодійський сценарій, у якому ролі отримали й інші учасники. У призначену годину я підійшов до каси на солодощах, намагаючись не дивитися на охоронців, які, своєю чергою, намагалися не дивитися на мене. Невимушеним рухом я поклав книгу на солодощі та нахилився зав’язати шнурівку на черевикові.

— Крадіжка! — вигукнув найкремезніший із охоронців, ухопивши мене за комір пальто. — Спіймався, злодюжка!

Інші оточили мене, відібрали книгу.

— Що ви робите? — прохрипів я (доводилося хрипіти, бо моє пальто так затягнулося на горлі, що я майже повиснув на ньому). — Негіднику, віддай назад мою історичну книгу! Вона коштувала сім баксів, які моя матінка чесно заробила тяжкою працею, в’яжучи килимки зі свинобразячого пір’я.