Читать «Перший спалах» онлайн - страница 110

«Ей, чувак, так діла не буде! — Кіра якусь секунду стовбичить у дверях, а тоді починає віддирати хлопця від унітазу; вона ледве стоїть на ногах; вона добряче п’яненька. — Чувак, ти що, травонувся? Вано, допоможи, бо я сама не впораюсь!»

Вони беруть Андрія попід руки і затягують в кімнату з книгами. Кіра недбало струшує книги з ліжка («Вибач, Вано, але це зараз важливіше!») — і на їх місці опиняється Андрій. Кіра каже йому: «Тобі треба поспати!». Вано мовчки розвертається і йде геть. У Вано короткі ноги. Вано ходить смішно, як пінгвін. Андрій відчуває, що шум у голові потрохи зменшується. Він піднімає голову і дивиться на Кіру. Кіра перевдягається. Чи то пак, роздягається. На ній лише стара розтягнена хлопчача футболка і білизна.

Андрій дивиться на неї — і розуміє, що ця картина чомусь його не зачіпає. Мабуть, справа у випитому алкоголі. Кіра щось шукає між старими книжками — і він помічає, що в неї дуже бліда шкіра. Цікаво, що буде, якщо заліпити їй ляпаса?

І він з усієї сили тріснув її по голій дупі.

З несподіванки Кіра перелякано підстрибнула: «Ти що, здурів?!», а тоді, отямившись, заїхала кулаком йому в ніс. Андрій упав на спину, а вона притиснула його руками до ліжка і суворо сказала протверезілим голосом:

— Запам’ятай, чувак: ніколи — ти чуєш мене? — ніколи більше не смій цього робити! Бо я зламаю тобі носа! — Її голос нагадував шелест осіннього листу.

— Я-а-а-у-ав... — це мало прозвучати як «я думав», але виявилось, що постраждав не тільки його ніс, але ще й язик: від удару Андрій випадково прикусив його, при чому значно сильніше, ніж ви можете собі уявити.

— Чого ти нявкаєш, ніби голодне кошеня? — Кіра продовжувала стовбичити над ним, мов якась химерна синьоголова статуя. Її очі горіли. В її слова повернувся пафос. — Запам’ятай, чувак: ти для мене — об’єкт дослідження. Просто об’єкт дослідження, зрозумів? Не будуй собі ілюзій і знайди нормальну діваху! Так, ти крутий тип, і якщо у мене раптом довго нікого не буде, то я обов’язково постукаю до тебе. Але, чесно кажучи, я дуже не хочу цього робити. Знаєш, чому? Бо через кілька тижнів ти мені набриднеш, і я втечу геть. Або я тобі набридну, як оця твоя істерична блондинка.

Вона на якусь мить зробила паузу, а тоді додала майже пошепки:

— От скажи, будь ласка, ти нормально відреагуєш, якщо я зненацька зникну на півтора місяця? Або одного разу нап’юся до стану овоча? Тобі ж таке навряд чи сподобається, правда? Правда? — вона свердлила його очима, пронизувала наскрізь, погрожувала от-от докопатися до серця і вийняти з нього душу. — Слухай мене уважно, чувак: якщо тобі дорогі твої нерви, знайди собі ще якусь Марту і розважайся з нею, скільки влізе! Ти мене зрозумів? Га? Ну відповідай же! Не глухий!

— О-у-ів, — проквакав Андрій, від болю заплющуючи очі.

— От і чудесно! — Кіра лукаво примружилась, а тоді нахилилась і співчутливо запитала: — Дуже болить?