Читать «Перший спалах» онлайн - страница 11

Клас принишк. Краєм ока Андрій помітив, як заучки-підлизи, що сиділи за першою партою, здивовано перезирнулися між собою.

— Маковей, що з вами? — стривожилася вчителька, очевидно, сприймаючи його регіт за напівбожевільний крик відчаю.

Та Андрій не звернув уваги. В його уяві Марія Петрівна знову валялась на підлозі, дригала ногами і відбивалась від щура, що гриз її окуляри. З-під задертої спідниці, звичайно ж, визирали величезні, більше схожі на вітрило, допотопні панталони. Заучки-підлизи смикали вчительку за руки, безуспішно намагаючись підняти на ноги. Хлопці реготали й тицяли пальцями. Андрій реготав разом з ними. Насправді тут не було нічого смішного, він давно уже виріс з того віку, коли нижня білизна викликає сміх, навіть така недолуга, як у Марії Петрівни. Крім того, він не раз бачив, як бабуся сушила на шворці щось схоже. Чесно кажучи, це «щось» він якраз побачив у бабусиній шафі, а потім просто спроектував на вчительку, щоб помститись. І пофіг, що це було анітрохи не смішно. Але всі сміялись, і він теж. Відчуття помсти — от що керувало Андрієм. Сміятися було варто тільки заради цього. Сміх викочувався з його горла, лився через очі разом зі сльозами, виривався з грудей і заповнював собою все навколо.

Вчителька, схоже, припинила вважати його божевільним. Тепер їй здавалося, що Андрій просто з неї глузує. Це було близько до істини.

— Маковей, або ви замовкнете нарешті, або я зараз же відправлю вас до директора! — і вона загрозливо помахала на нього пальцем.

Почувши про таку перспективу, Андрій узяв себе в руки і спробував заспокоїтись.

— Маріє Петрівно, а ще простішого завдання ви мені запропонувати не могли? — сказав він із нотками обурення в голосі. — Та тут навіть п’ятикласник скаже, що ікс дорівнює трьом!

— Відповідь неправильна, — автоматично промовила викладачка, навіть не почувши толком, що він там сказав. А тоді до неї чи то дійшло нарешті, чи то просто увімкнулась якась кнопка, що відповідає за здоровий глузд, та вона раптом здивовано кліпнула і, зробивши паузу, перепитала: — Вибачте, що?

— Ікс дорівнює трьом! — повторив Андрій, роздратовано закочуючи очі.

Марія Петрівна підійшла до дошки і втупилась у рівняння, а тоді взяла зі столу чистий аркуш і почала щось шкрябати на ньому.

— Те-екс, тут... так... корінь з ікса...плюс вісім...поділи-ти на два в степені ікс...помножити на сім...— бурмотіла вона, виводячи на папері якісь закарлючки. Закінчивши писанину, вчителька відірвалась від аркуша і витріщилась на Андрія.

— А таки справді три! — зачудовано сказала вона, підозріло прицінюючись до нього. — Скажіть чесно, ви підгледіли відповідь?

— Та ні, — відповів Андрій, ображений її поведінкою.

— Отже, вам хтось із класу підказав, а я не почула... Маріє! Оксано! Ваша робота? — і вона зиркнула на переляканих відмінниць.