Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 519

— Мої золотаві кинули усіх до підземелля, — запевнила Серсея. — Але допитали наразі лише одного, співця на прізвисько Блакитний Бард. Те, що він розказав, дуже мене занепокоїло. І все ж я молюся, щоб мою любу невістку повели на суд лише для доведення її невинності.

Королева завагалася.

— Томен любить свою маленьку дружиноньку всім серцем, ваша пресвятосте. Боюся, йому самому та його панству тяжко буде судити її по правді. Чи не візьметься Свята Віра бути суддею в цій справі?

Верховний горобець склав долоні.

— Я мав на думці те саме, ваша милосте. Точно так, як колись Маегор Лютий забрав у Віри мечі, Джаяхаерис Миротворець позбавив нас терез правосуду. Все ж, кому ще личить судити королеву, як не Вишній Седмиці та її вірним слугам на землі? Справу розглядатиме лава святого суду з семи суддів. Троє з них будуть вашої жіночої статі — діва, мати і стариця. Кому краще знати про лукавство та мінливість грішних жіночих душ, як не їм?

— Так справді буде на краще. Певно ж, Маргерія лишить за собою право вимагати доведення своєї невинності двобоєм. В такому разі її захисником має бути один з Томенової сімки.

— Лицарі Королегвардії служили праведними поборниками королів і королев у двобоях від часів Аегона Завойовника. Тут корона і віра говорять одним голосом.

Серсея сховала обличчя у долоні, наче з глибокого розпачу. А коли знову підвела голову, в одному її оці блищала сльоза.

— Воістину сумні дні настали, — мовила вона, — та все ж я радію, що між нами панує згода. Якби Томен був тут, то подякував би вам. Разом, ви і я, ми мусимо дізнатися правду.

— Дізнаємося.

— Мені треба назад до замку. З вашого дозволу, я заберу пана Ознея Кіптюга з собою. Мала рада хоче його допитати і на власні вуха почути всі звинувачення.

— Ні, — мовив верховний септон.

Єдине коротке слово подіяло, наче цебро холодної води в обличчя. Серсея блимнула очима, спалахнула гнівом, тоді трохи вгамувалася.

— Пана Ознея триматимуть під надійною вартою, обіцяю вам!

— Його і тут стережуть надійно. Ходімо, я вам покажу.

Серсея відчула на собі очі Седмиці — з жаду, малахіту, оніксу — і тілом зненацька пробіг крижаний холодок остраху. «Та я ж королева, — сказала вона собі. — Донька князя Тайвина.» І неохоче пішла услід.

Пан Озней знайшовся недалечко. У келії було темно, вхід замикали важкі залізні двері. Верховний септон видобув ключа, відчинив їх та узяв зі стіни смолоскипа, щоб освітити келію.

— Прошу, ваша милосте. Я після вас.

Всередині на двох важких залізних ланцюгах зі стелі висів голий Озней Кіптюг. Судячи з вигляду, його шмагали канчуками. Найгірша доля випала спині та плечам, майже позбавленим шкіри. Але й на ногах та сідницях перехрещувалося безліч кривавих рубців.

Королева ледве не зомліла від побаченого. Нажахана, вона обернулася до верховного септона:

— Що ви накоїли?!

— Ми ретельно дошукувалися правди.

— Він сказав вам правду! Він сам прийшов, з власної волі, і сповідав усі гріхи!

— О так. Сповідав. Я, ваша милосте, чув багато сповідей, та вперше бачив, щоб людина так радісно і завзято визнавала за собою найжахливіші злочини.