Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 516

Посмішка промайнула Серсеїними вустами.

— Честь королеви має захищати один з лицарів Королегвардії, і ніхто інший. Кожна дитина Вестеросу знає, як принц Аемон Драконолицар бився за честь своєї сестри, королеви Наерис, проти наклепів пана Моргіла. Та на жаль, з огляду на тяжке поранення пана Лораса, шану, гідну принца Аемона, доведеться покласти на одного з Лорасових присяжних братчиків. — Серсея стенула плечима. — Але кого саме? Пан Арис та пан Балон аж у Дорні, Хайме вирушив на Водоплин, а пан Озмунд — брат людини, що звинувачує нашу юну королеву. І це залишає нам… ой, пробі…

— Бороса Блаунта і Мерина Транта, — засміялася пані Таена.

— О так. А пан Мерин останнім часом почувається хворим. Нагадайте мені йому сказати, коли повернемося до замку.

— Скажу, люба моя. — Таена упіймала Серсеїну руку і поцілувала. — Молюся, щоб ніколи вас не образити. Бо в гніві ви жахливі.

— Кожна матір зробить те саме на захист своєї дитини, — відповіла Серсея. — То коли ви вже привезете свого малого до двору? Здається, його звати Русель, так? Він міг би навчатися лицарських наук разом з Томеном.

— О, мій хлопчик буде у захваті… але зараз навколо так непевно… я гадала перечекати, доки небезпека не минеться.

— Вже скоро, — пообіцяла Серсея. — Напишіть до Довгостолу, хай Русель складає в сакви свого найкращого жупана і дерев’яного меча. Новий юний приятель — саме те, що відверне Томена від втрати, коли помостом покотиться крихітна голівка Маргерії.

Вони зійшли з нош коло подоби Блаженного Баелора. Королева зраділа, коли побачила, що кістки та сміття нарешті вичищено. Пан Озфрид сказав правду: юрба не була ані така численна, ані така свавільна, як попередні горобці. Ці лише стояли невеличкими купками і похмуро витріщалися на двері Великого Септу, де вишикувалася вервечка септонів-послушників з патерицями у руках. «Заліза немає» — помітила Серсея. Це було або дуже розумно, або дуже нерозумно — королева не була ще достоту певна.

Ніхто пальцем не ворухнув, щоб їх затримати. Посполиті й септони покірно розступилися, пропускаючи прибулих. За дверима, у Світличній Палаті, їх зустріли троє лицарів у смугастих веселкових рясах Синів Воїна.

— Я прийшла побачити свою невістку, — мовила Серсея.

— Їхня пресвятість на вас чекали. Моє ім’я — Теодан Трудар. Свого часу я був лицар Теодан Кернич, але нині віддаю ратні труди Святій Вірі. Прошу вашу милість піти зі мною.

Верховний горобець, як завжди, колінкував — цього разу перед вівтарем Батька. З прибуттям королеви він навіть не скінчив молитви, а примусив її нетерпляче чекати. Нарешті підвівшись, він низько вклонився:

— Вітаю вашу милість сього сумного дня.

— Воістину сумного. Чи не пустите нас побалакати з Маргерією та її сестрами в перших? Якщо буде на те ваша ласка.

Королева вирішила обрати мову покори та сумирності — на цього чоловіка лише вона справляла належну дію.

— Як забажаєте. А по тому, дитино моя, приходьте до мене. Нам не завадить помолитися разом.

Малу королеву посадили під варту на верхівці однієї з тонких та високих башт Великого Септу. Її келія мала вісім стоп завдовжки і шість завширшки. З обстави тут були: солом’яник для спання, ослінчик для молитов, дзбан води, книжка «Семикутна зірка» і свічка, щоб її читати. Єдине вікно скидалося радше на бійницю для стріл.