Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 508

Тут посередині підлоги була викопана яма для вогню, і повітря аж синіло від диму. Люди купчилися біля полум’я, відігріваючись після холоду печер. Дехто стояв уздовж стін або сидів, схрестивши ноги, на солом’яниках. Були тут і жінки, і навіть кілька дітей, що ховалися за материними спідницями. Брієнна упізнала одне обличчя — Довготелесої Джейни Гедль.

Упоперек печери, у скельній заглибині, стояв стіл на кобильницях, а за ним сиділа жінка вся в сірому, вкрита кобеняком з каптуром. У руках вона тримала корону — спижевий вінець, оточений колом залізних мечів — роздивлялася її, пестила пальцями маленькі клинки, наче пробуючи їхню гостроту. Очі жінки блимали глибоко під каптуром.

Сірий був кольором сестер-мовчальниць, служниць Морока. Брієнні спиною побігли дрижаки. «Серце-Камінь.»

— Мосьпані, — сказав здоровань. — Ми її привели.

— Еге ж, — додав одноокий. — Крулерізову хвойду.

Брієнна болісно зіщулилася.

— Навіщо ви мене так кличете?

— Якби мені давали срібного оленя щоразу, як ти казала його ім’я, зараз я був би багатший за твоїх приятелів Ланістерів.

— Але ж то… ви не розумієте…

— Отакої! — зареготав здоровань. — А я чогось гадаю, ми розуміємо більше, ніж вам бажалося б. Від вас, панно, левом аж смердить.

— Ні, це не так!

Наперед вийшов інший розбійник — молодший чолов’яга у засмальцьованому кептарі з овечої шкури. В руці він тримав Вірноприсяжця.

— А оце каже, що так.

Голос його був приморожений вимовою Півночі. Чоловік витяг меча з піхв і поклав перед пані Серце-Камінь. Червоно-чорні рясиці забігали лезом у світлі з паленища посеред печери; але жінка в сірому не зводила очей з маківки — золотої левової голови з рубіновими очима, що сяяли, наче дві червоні зірки.

— Є також оце. — Торос Мирійський витяг з рукава пергамен і поклав його поруч з мечем. — На грамоті печатка короля-хлопчака. В грамоті писано, що її володар їде у королівській справі за дорученням престолу.

Пані Серце-Камінь відклала меча і взяла грамоту.

— Меча мені дали з добрими намірами, — заперечила Брієнна. — Пан Хайме присягнувся Кетлін Старк, що…

— Мабуть, перед тим, як його друзяки перетнули їй горло? — перервав здоровань у жовтому сіряку. — Знаємо ми, чого вартий Крулеріз і всі його присяги.

«Все марно, — зрозуміла Брієнна. — Жодні мої слова їх не пом’якшать.» Але однак відчайдушно кинулася на свій захист.

— Він пообіцяв пані Кетлін повернути її доньок, та коли ми досягли Король-Берега, їх вже не було. Хайме надіслав мене шукати панну Сансу…

— А якби ти її знайшла? — запитав молодий північанин. — Що б тоді зробила?

— Захистила б. Відвезла у безпечне місце.

Здоровань зареготав.

— Куди це? До Серсеї в підземелля?

— Ні.

— Ти бреши, та не забріхуйся. Оцей меч каже, що ти нещира хвойда. Невже ми маємо вірити, що Ланістери роздають золоті мечі з рубінами своїм ворогам? Що Крулеріз доручив тобі сховати дівчину від власної сестри? А папірця з печаткою малого короля навіщо дав? Дупу підтирати? Ще й товариство у дорогу…

Здоровань обернувся, махнув рукою, лави розбійників розступилися, і наперед вивели ще двох бранців.