Читать «В"язниця душ» онлайн - страница 111

— Треба було відразу сказати, — сказав комісар і, відштовхнувши служницю, кинувся в будинок.

Він проминув вітальню і впевнено рушив сходами нагору, де була спальня Бейли. І, перш ніж служниця прийшла до тями, Вістовим уже стояв перед знайомими дверима. Тут він на хвилину затримався. У голові запаморочилось, а перед очима постала густа синя пелена. Зі спальні долинали звуки раю і насолоди, нестримний і частий жіночий стогін.

Комісар без жодних церемоній гепнув двері ногою, і ті відкрилися настіж. Ліжко в спальні було одразу навпроти. Бейла стояла навкарачки, високо закинувши голову і заплющивши від задоволення очі. Її невеличкі груди колихалися » ритмі рухів дебелого волохатого коханця, що примостився ззаду, поміж широко розсунутих для нього стегон. Руками він тримав Бейлу за стан, часто і сильно підтягуючи жінку до себе.

О, так, Бейла була чудовою! Вістович обожнював її чутливість і безсоромність. У суспільстві побутувала думка, що будь-яка інша позиція для любощів, окрім лежання «плястерком» одне на одному — це збочення і ні до чого доброго не приводить. Проте Бейла плювати хотіла на суспільство. В ліжку з чоловіком вона була шаленою і завжди шукала нових відчуттів.

Тепер, коли Вістович уздрів її з іншим, відчуття шаленого болю і ревнощів наскрізь пронизали його єство.

Бейла стрепенулась і, закричавши тепер від гніву й обурення, потягнула на себе вологе простирадло і кинулася вбік. Її коханець усе ще залишався на місці, стоячи на колінах і висвічуючи перед собою чималим прутнем, що так раптово залишився без роботи.

— Що ти собі дозволяєш, Адаме?! — закричала господиня вже з кутка. — Як ти сюди потрапив?!

Ще ніколи Вістович не бачив Бейлу такою розлюченою, але й жодного разу не вривався до спальні, де ця жінка була з іншим чоловіком.

До покоїв забігла перелякана Рахель, однак, побачивши на ліжку голого чоловіка, скрикнула і закрила обличчя руками.

Коли всі в кімнаті прийшли до тями, а коханці сяк-так одягнулись, комісар умостився у фотелі, виклавши поруч на журнальний столик свого зарядженого браунінга. Проте чоловік, з яким кохалася Бейла, аж ніяк не виглядав на драугра. За весь цей час він єдиний не промовив ані слова, а тільки розгублено кліпав очима. Вістович опинився у значно дурнішому становищі, аніж вони.

— Поясни нарешті, якого дідька ти тут робиш? — знову озвалася Бейла.

— Ми довідались, що на Понінського має статися вбивство, — мляво сказав комісар. — Я подумав, що...

— ...що неодмінно мають вбити мене? — не витримала жінка. — Ти дурень, Вістовичу!

На кілька хвилин запанувала тиша, яку несподівано порушив волохатий коханець.

— Дороге товариство, — сказав він занадто награним приязним тоном: — Сталося непорозуміння. Дещо прикрий, так би мовити, збіг обставин, який призвів до напівкумедної ситуації... Проте ми всі люди помірковані, а отже, зуміємо її виправити. Чи не так?.. Пропоную панові напроти спуститися до вітальні разом зі своїм пістолетом і почекати, поки ми приведемо себе до ладу, а тоді до нього приєднаємось.