Читать «Домбі і син» онлайн - страница 32

Отак піднесена — завдяки своїй незначущості — до звання хрещеної матері маленького Поля, міс Токс мала негайно приступити до виконання своїх обов’язків, бо далі містер Домбі висловив побажання справити цю церемонію, вже й так запізнілу, без найменшої затримки. Його сестра, що й не передбачала такого видатного успіху, зараз же пішла повідомити про нього свою найближчу приятельку, і містер Домбі залишився в бібліотеці сам.

Цього вечора в дитячій кімнаті не було порожньо. Місіс Чік і міс Токс сиділи там, розкошуючи в товаристві одна одної, на превелике незадоволення міс Сюзанни Ніппер, а ця молода особа не упускала нагоди скривити за дверима гримасу на їхню адресу. Почуття її були настільки сильні, що вона не могла не зробити їм цієї приємності, дарма що не мала ні глядачів, ні будь-чиєї моральної підтримки. Як мандрівні лицарі в давнину розважали собі серце, викарбовуючи імена своїх дам у пустелях, лісових нетрях та інших диких місцевостях, де нікому й ніколи не судилося їх прочитати, так і Сюзанна Ніппер тицяла свого кирпатого носа у всі шухляди та шафи, пускала зневажливі бісики по кутках буфетів, кидала глузливі косі погляди у глечики та вигукувала прізвиська в кінці ко-ридора.

Тим часом дві кумасі, хоч їх ніхто й не запрошував, у блаженному невіданні щодо сентиментів молодої леді, дивилися, як маленький Поль успішно проходить усі стадії роздягання, повітряних ванн, споживання вечері і вкладання до ліжка, а тоді сіли до чаю біля каміна. Обоє дітей, завдяки клопотанню Поллі, спали тепер в одній кімнаті, і тільки вмостившися коло чайного столика, наші леді випадково глянули на ліжечка й згадали про Флоренс.

— Як міцно вона спить, — сказала міс Токс.

— І не дивно, моя люба. Вона, знаєте, так набігається за день, — весь час коло Поля та й коло Поля, — відповіла місіс Чік.

— Чудне якесь дитя, — зауважила міс Токс.

— Голубко моя, — до шепоту знизила голос місіс Чік, це ж викапана мати!

— Ай правда, — мовила міс Токс. — Ах, боже ти мій!

У голосі міс Токс забринів незвичайний, як на неї, жаль, хоч вона й сама не тямила, чому. Мабуть, тому, що від неї цього чекали.

— Флоренс ніколи не буде Домбі,— сказала місіс Чік. — Ніколи, хоч би й прожила тисячу років.

Міс Токс підвела брови і знову налилася співчуттям.

— Я просто звелася уся від переживань за неї, — зітхнула місіс Чік із скромним самовдоволенням. — І так не знаю, що з неї буде, коли вона виросте, і що вона робитиме. Їй аж ніяк не вдається прихилити свого тата до себе. Та це й зрозуміло — вона ж така неподібна до Домбі!

Видно було, що міс Токс не може добрати відповіді на цей невідпорний доказ.