Читать «Домбі і син» онлайн - страница 22

Предметами торгівлі цього старого джентльмена були хронометри, барометри, підзорні труби, компаси, мапи, карти, секстанти, квадранти й найрізноманітніші інструменти, що їх уживають для визначення курсу корабля, чи для ведення обчислень на кораблі, чи для роблення відкриттів з корабля. В шухлядах і на полицях лежали бронзові та скляні штуковини, що у них знайти верх чи низ, здогадатись про їхнє призначення або, розглянувши їх, без сторонньої допомоги вкласти назад у відповідну коробочку червоного дерева, зуміли б лише посвячені в таємниці цієї науки. Кожна річ була увіпхнута у якнай-щільніший футляр, втиснена у якнайтісніший закуток, обкладена якнайсміховиннішими подушечками або заплішена якнайгострішими клинцями, щоб вберегти від морської хитавиці її філософічний спокій. Таких надзвичайних застережних заходів було вжито, щоб заощадити і якомога компактніше використати простір. Усю цю практичну навігацію було так добре припасовано, пригвинчено та вкладено в коробочки (деякі з них були, як штабини, інші — як щось середнє між перехнябленим капелюхом і морською зіркою, ще інші — цілком помірковані, скромні коробочки), що вся крамниця набула затишного, корабельного вигляду, і, гадалося, бракує лиш простору моря, щоб вона, щасливо відчаливши, могла впевнено поплисти до хоч і найдальшого в світі острова.

Багато дрібниць у щоденному житті майстра корабельних інструментів, що пишався своїм маленьким мічманом, підтверджували та зміцнювали цю гадку. Він водився переважно з торговцями корабельним харчем, тож на столі у нього завжди лежала гора справжнісіньких морських галет. Не переводились там і сушене м’ясо та язик з ароматним присмаком просмоленої линви. Виставлялись на стіл і маринади у великих, оптового продажу бляшанках з написом «Торгівля усіма різновидами корабельних харчів», і спиртні напої — у плетених бутлях без шийки. На стінах висіли старі гравюри кораблів з алфавітним переліком різних їхніх таємниць; на тарілках був намальований фрегат «Тартар» під розвиненими вітрилами; камін прикрашали дивовижні скойки, морські водорості та мохи, а обшита дерев’яними панелями маленька вітальня освітлювалась, наче каюта, вікном у стелі.

Він і жив тут, немов шкіпер на кораблі, сам із своїм небожем Уолтером — хлопчиком років чотирнадцяти, який теж був схожий на мічмана, у згоді з загальним стилем. Але на цьому згода й кінчалася, бо в зовнішності Соломона Джілса (відомого більше як старий Сол) не було анічогісінько морського. Не кажучи вже про його картуз, який був найсухопутнішим і найтвердішим картузом на світі і в якому він аж ніяк не скидався на морського пірата, це був спокійний, розважливий старий, повільний у розмові, з очима, червоними, як два маленькі сонця, що прозирають скрізь туман, і зачудовано-оспалою поведінкою, — начебто він три доби підряд дивився в усі свої оптичні пристрої, а оце щойно скінчив і бачить усе в зеленому світлі. Єдина зміна, яку можна було спостерегти в його незмінній зовнішності, полягала в тому, що подеколи замість костюма-трійки кавового кольору з блискучими гудзиками він одягав той-таки костюм кавового кольору, тільки штани вже були жовтуваті. Він носив акуратно припасоване до сорочки жабо, пару першорядних окулярів над чолом, а в годинниковій кишеньці — величезного хронометра, чиї дорогоцінні якості він нізащо не взяв би під сумнів, — швидше повірив би, що всі годинники та дзигарі в Сіті, і навіть саме сонце, змовились проти цієї коштовності. Отакий це був чоловік, і таким він був завжди, багато-багато років — і у своїй крамниці під маленьким мічманом, і у своїй вітальні, і на лункому горищі, де він щовечора облягався спати і де часто-густо ревли гармати в той час, як інші джентльмени, що жили унизу, мали дуже незначне або й не мали жодного уявлення про погоду.