Читать «Ірка Хортиця приймає виклик» онлайн - страница 180

Вовки та соколи шанобливо й із ледь помітним острахом розступилися в різні боки, пропускаючи дівча.

Вона йшла, намагаючись не озиратися, аби ніхто не бачив сліз, що нестримно текли з її очей. І щосили намагаючись не звертати уваги на відчуття чогось невидимого й безтілесного, що тяглося за нею, аби зупинити її, втримати.

Вона дослухалась тільки до тихих кроків за спиною — Тетянка й Богдан мовчки, ні про що не питаючи, йшли слідом за нею, і тільки їхня присутність утримувала її від того, аби не розплакатися вголос.

Здалося, майор спробував було її погукати, але з ким-ким, а з ним Ірка точно не хотіла говорити.

Струшуючи прикрашеними гривками, проскакали гнідий і вороний коники. Круглопикий мент лиш привітально повів вусами, а дядько Микола потягнув за вуздечку, спинився й суворим голосом сказав, поглядаючи на Ірку згори вниз:

— Сімейні справи — своїм ходом, але ж і робота страждати не повинна. До батька можеш навіть і не заглядати, а на Хортицю щоб без нагадувань приїздила! Важко острову без хазяйського ока!

Коні поскакали далі.

Ірка чудово розуміла, що її друзям якомога швидше хочеться дізнатись, чому саме Ірчине око тепер на Хортиці хазяйське, але вони, як і раніше, мовчали, залишаючи подругу наодинці із собою.

— На автобус? — нарешті несміливо поцікавилась Тетянка.

— Ага, — коротко кивнула Ірка, востаннє схлипнула й витерла очі рукавом.

Друзі повернули до гаю…

— Отакої! — вигукнув Богдан, спиняючись.

Пилип стояв на колінах перед випаленим шматком землі, там, де ще зовсім недавно росли височезні хортицькі коноплі. Він низько нахилив голову й розгнівано стис кулаки… Так в американських фільмах героїчні хлопці стоять над тілами своїх загиблих напарників. І скупа чоловіча сльоза стікає по обличчю героя.

Поруч, безугавно пахкаючи самокрутками, у почесній варті застигли Пилипові волхви. Нарешті сивий поклав руку на плече володаря конопель, котрий стояв навколішки.

— Пилипе! — зі стриманим сумом у голосі сказав сивий. — Нехай твоя скорбота буде світла. Вони загинули в бою!

Пилип із конопель звів на нього страдницькі, сповнені сліз очі:

— Вони ж були для мене всім! — Він підвівся, обтрусив джинси від світлих плям попелу й замислено мовив: — Треба шукати нову місцину, — і миттю десь розчинився. На золі залишились тільки відбитки його колін.

Тетянка раптом зупинилась.

— Ви йдіть, а я вас наздожену! — наказала вона, круто розвернулася й кинулась назад стежкою.

Друзів дівчинка наздогнала аж на автовокзалі. Богдан та Ірка з трьома квитками в руках нервово витягували шиї, виглядаючи подругу, коли поруч пригальмували два відкриті військові джипи. Захекана Тетянка зіскочила з підніжки.

— З ними ми не поїдемо, я правильно зрозуміла? — поцікавилась вона в Ірки.

— Ще чого! — обурилась та й суворо глянула на майора, котрий визирав з-за керма. Може, це було й нелогічно, але вона жах як злилася на старого вовкулаку Спасибі, знайшов їй родича! А однокласники ще скаржаться, що в них предки відсталі! Так якщо порівняти з Ірчиною колекцією — покійна бабуся-відьма, жива сварлива бабця й незрозуміло який божественний батько собачого вигляду й такої самої поведінки… От якби майор сказав, що та, хто живе між п’ятьма кам’яними стелами, що вона Ірці, ну хай не матінка, — свою матінку вона ще надто добре пам’ятає, — але яка-небудь тітонька! Ну хоча б двоюрідна! Але, чого тепер про це думати…