Читать «Ірка Хортиця приймає виклик» онлайн
Ілона Волинська
Ілона Волинська та Кирило Кощеєв
Ірка Хортиця приймає виклик
У наддніпрянських губерніях з давніх-давен збереглися сказання про природних та навчених відьом та відьмаків, які володіють здібністю до перевтілень, нічних полетів, здатністю морочити, відводити очі, а також страшним даром володарювання над самою природою…
З книги «Стародавні перекази українських народів»
Чаклунство за наймом
Ірці Хортиці не дуже хотілось найматися чаклувати, розшукуючи для бізнесмена Іващенка зниклого компаньйона та гроші. Але не так уже й легко відмовити людині, яку вона сама колись ледь не зжила зі світу. Та й Тетянка з Богданом кричать, що заробити перші власні гроші — це круто!
Якби ж то бізнесмен знав, що старовинні карти розкриють усі секрети його підлеглих, що зграя розлютованих вовкулак розжене комп’ютерний відділок, а в корпорації все піде шкереберть, причому в буквальному сенсі слова, він навряд чи зрадів би Ірчиній згоді!
А якби Тетянка могла знати наперед, що її свідомість буде інстальовано в пам’ять комп’ютера, то вона не стала б умовляти Ірку.
Та й Богдан волів би не схрещувати в бою дворучний лицарський меч із ламким на вигляд, але смертоносним веретеном…
Ну а самій Ірці доведеться глянути в налиті червоним вогнем примружені очі «Хазяїна» й дізнатися, що Хортиця — це не просто прізвище, Хортиця — це доля…
Розділ 1
Базарні бабки та тітки
— Ох і нахабна ж у вас сімейка — що ти, що твоя бабця!
Ірка звела очі. Призначена для покупців роблена посмішка немовби примерзла до її губ.
— Усі за місце платять, а ви, виходить, найхитріші? — височезна широкоплеча тітка із осудом похитала головою.
Ірка зацьковано роззирнулася. З базарних рядів на них поглядали: покупці — трохи налякано, проте зацікавлено, торговки — із неприхованою зловтіхою. Чекати на допомогу не було звідки.
Ірка відчула, як її посмішка обертається на гримасу, жалібну й водночас улесливу.
— Тітонько… — пробелькотіла Ірка.
— Ви погляньте на неї! Теж мені племінниця знайшлася! — жінка вперла руки в боки. — Я тобі не тітонька! — відрізала вона. — Я тут поважна особа!
Обличчя в неї й справді стало дуже поважним, як і вся її постать.
— Усі люди — як люди, — вона махнула в бік ринкових прилавків. — Товар привіз, за місце заплатив, і торгуй собі! А ці — дві розумниці! Скраєчку примостилися, тишком-нишком…
Вона тицьнула носком розтоптаної кросівки в Ірчин розкладний столик. Купка синіх баклажанів покотилася в різні боки, ледь не розчавивши пакетики з домашніми яйцями. Ірка мимохіть затамувала подих. Але той, що був найближче, ледве торкнувся закрученим хвостиком пакета з яйцями й застиг на місці.
— Чому ви не платите за місце?! — гаркнула тітка.
— Вони ціни збивають! — долинуло з рядів. — А чом би й ні, коли безкоштовно стоять!
— Зраночку поторгують і втекли, а ми цілісінький день на спеці паримося! — враз підтакнули з іншого боку.
Дослухаючись до «голосу народу», тітка ствердно закивала.
