Читать «Номер нуль» онлайн - страница 75

— Вочевидь, родина у розпачі...

— А друг Філіберто, зворушений, міцно пригортається до милої Матильди та любих Маріо й Серени, — відповіла вона.

— Краще напиши Gessica з ga, Samanta без h, — я заохотливо посміхнувся їй, та й гайда.

Вечір я провів в оселі Майї, перетворивши, як тоді зазвичай траплялося, переповнену штабелями книг комірку в альков з хисткими книжковими баштами.

Між стосами лежало чимало вінілових грамплатівок: спадок від дідів. Тоді ми годинами пролежували, слухаючи. Того вечора Майя поставила Сьому симфонію Бетховена, розповідаючи мені крізь сльози, що ще підлітком плакала вже на другій частині.

— Починаючи з шістнадцяти років: у мене не було грошей, але завдяки добродію, з яким я зналася, я мала змогу безкоштовно прослизати на гальорку, однак місць там не було, тому я сідала на східцях, а часом мало не лягала. Лежати на дерев’яних східцях було твердо, та я не зважала. А під час другої частини я подумала, що хотіла б отак померти просто зараз, і розплакалась. Я була трохи навіженою. Утім, я й надалі плакала, навіть порозумнішавши.

Я ніколи не плакав, слухаючи музику, але мене зворушувало те, що плакала вона. Помовчавши кілька хвилин, Майя мовила:

— А от він був телепень.

— Хто він?

— Та Шуман, — відповіла вона, ніби у мене була голова у хмарах. Прояв її аутизму, як завжди.

— Шуман — телепень?

— Авжеж, щедрий вилив романтичних почуттів, і саме цього я сподівалася б із огляду на часи, у які він жив, але все раціоналізовано. Саме через те, що надто напружував мізки, він з’їхав з глузду. Розумію, чому його дружина згодом у Брамса закохалася. Інший характер, інша музика та ще й bon vivant. Зваж, я не кажу, що Роберт був поганим, він мав талант, не був кимось із товариства пустобрехів.

— Себто?

— Як от галасливий Ліст чи той спекулянт Рахманінов, ті, що писали гидку музику, аби вразити публіку, — задля наживи, концерт для дурнів у до мажорі тощо. Якщо пошукаєш, то не знайдеш у стосі їхніх платівок. Я повикидала їх. Вдобрювати земельку.

— А хто ж для тебе кращий за Ліста?

— Звісно, Саті, хіба ні?

— Але ж під Саті ти не плачеш?

— Певна річ, що не плачу, і не треба. Я плачу лише під другу частину Сьомої симфонії. — А потім, помовчавши: — З юності й дотепер плачу ще під дещо з Шопена. Про концерти не певна.

— А чому не під концерти?

— Бо якщо забрати партитуру, а натомість дати оркестр, то це збиває їх з пантелику. Він писав для смичкових, духових, литаврів. Чи ти бачив той фільм з Корнелом Вайлдом, де Шопен видушував на клавіші краплю власної крові? Диригуючи оркестром, бризкав кров’ю на першу скрипку?

Майя невпинно мене дивувала, навіть коли я гадав, що знаю її добре. Завдяки їй я поволі навчався розуміти музику. Принаймні так, як вона.

Це був останній щасливий вечір. Учора, прокинувшись пізно, я прийшов у редакцію майже в обід. Увійшовши, враз помітив чоловіків у мундирах, які порпалися у шухлядах у столі Браггадочо, а чоловік у штатському допитував присутніх. Сімей стояв в одвірку свого кабінету із землистим обличчям.