Читать «Номер нуль» онлайн - страница 64

— Тут не лише кістки прокажених, — пояснював натхненно Браггадочо, ніби у світі не існує нічого кращого за ці кістки. — Тут є кістки з інших могил неподалік, приміром, кістки засуджених до страти чи померлих у лікарні Броло, або тих, кому відтяли голови, в’язнів, що померли за ґратами, мабуть, злодіїв та розбійників, які приходили помирати до церкви, бо не мали більше куди податися, щоб почити в Бозі — про квартал Варц’єре ходила дуже лиха слава... Коли бачу, як ця старенька молиться тут, немов це святилище якогось святого з найсвятішими реліквіями, мені аж смішно, адже це кістки лиходіїв, бандитів, пропащих душ. Утім, старі ченці виявилися милостивішими за гробарів та розкопувачів тіла Муссоліні. Подивись, як дбайливо й з якою любов’ю до мистецтва — хай навіть дещо цинічно — вони розклали ці кістки, ніби це візантійська мозаїка. Стареньку принадили ці символи смерті, які вона сплутала з втіленнями святості; поза тим, не пригадую вже, де саме, та десь неподалік вівтаря має лежати напівмуміфіковане тільце дівчинки, яка у ніч всіх мерців, як розказують, разом з рештою кістяків встає, щоб станцювати свій зловісний танок.

Я уявив, як дівчинка-шибайголова вела за руки низку кістяків аж до вулиці Баньєра, але не промовив ні слова. Я вже бачив такі зловісні групові поховання капуцинів у Римі й у жаских підземеллях у Палермо з капуцинами, що стоять замуміфіковані, в одязі, так майстерно, що аж мороз поза шкірою. Утім, Браггадочо, вочевидь, вдовольнявся своїми міланськими кістяками.

— Має десь бути й putridarium, туди можна спуститися невеличкими сходами перед великим вівтарем, там має бути паламар, але у доброму гуморі. Ченці клали тіла своїх братчиків на кам’яні лавки, щоб ті розкладалися та зневоднювалися. Поволі вони втрачали вологу, рідина вивітрювалася, й ось вам чистісінькі-білісінькі кістяки із зубами, наче у рекламі зубної пасти «Капітано». Я подумав, що це було б чудове місце, щоб сховати труп Муссоліні після того, як його викрав Леччізі. Але, на жаль, я не роман пишу, відтворюючи історичні події, а те, що рештки Муссоліні сховали десь-інде — то історичний факт. Прикро. Але саме через це я останнім часом частенько навідуюсь у цю місцину, яка стала останнім притулком для стількох решток і навіяла мені стільки дивовижних думок. Хтось віднаходить натхнення, споглядаючи, наприклад, Доломітові гори чи озеро Маджоре, а я віднаходжу своє натхнення тут. Мені б слід було стати вартовим братської могили. Мабуть, це через спогад про діда, який помер наглою смертю, земля йому пухом.