Читать «Номер нуль» онлайн - страница 21

— Добре придумали з Мансанарес, — усміхнувся Сімей. — Та є й інші способи подати чужу думку так, щоб не кидалося в око. Щоб збагнути, про що писати у газеті, треба, як то кажуть в інших виданнях, встановити порядок денний. У цьому світі розповідати можна про безліч новин, але чому треба писати про нещастя, що трапилося у Бергамо, й не зважати на таке саме у Мессіні? Не новини створюють газету, а газета створює новини. А вміння поєднати чотири різноманітні новини забезпечить для читача п’яту. Ось вам щоденна газета за позавчора, та ж сама шпальта: Мілан: новонародженого покинуто у туалеті. Пескара: брат не має стосунку до смерті Давида. Амалфі: психолога, який лікував анорексичну дівчину, звинувачено у шахрайстві. Бускате: з виправного закладу після чотирнадцяти років неволі виходить хлопець, який у п’ятнадцять убив восьмирічну дитину. Всі чотири новини друкують на одній і тій самій шпальті, а рубрика називається «Суспільство та дитяча жорстокість». Певна річ, у повідомленнях ідеться про насильства, до яких мають стосунок неповнолітні, але пишуть про досить різні явища. Лише в одному випадку (коли було вбито дитину) ідеться про насильство, яке скоїли батьки проти дітей, історія про психолога ніби не має до всього стосунку, бо не вказано вік анорексичної дівчини, а історія про хлопця з Пескари — про те, що ніякого насильства взагалі не було, а хлопець помер випадково, випадок же з Бускате, якщо поміркувати, стосується братовбивства, яке по-справжньому було новиною чотирнадцять років тому. То про що прагнула нам повідомити газета на цій сторінці? Ніяких спеціальних новин, які слід донести читачеві; лінивому редакторові потрапили до рук чотири повідомлення інформагенцій, які він поєднав, щоб більше вразити читачів. Але газета фактично передає нам думку, попередження, застереження — абощо. Хай там як, а поміркуйте про читача, який, читаючи кожну новину окремо, не зацікавиться, а всі вкупі ці новини привертають його увагу до шпальти. Збагнули? Знаю, що чимало розпатякували про те, що у газетах завжди пишуть: працівник-калабрієць напав на співробітника, але ніколи не пишуть: працівник з Кунео напав на співробітника, бо тоді це расизм, але уявіть шпальту, на якій пишуть про працівника з Кунео, про те, що пенсіонер з Местре вбиває дружину, продавець періодичних видань з Болоньї накладає на себе руки, генуезький муляр підписує непокритий чек, але яке читачеві діло до того, звідки ці добродії? А от якщо ми пишемо про працівника-калабрійця, пенсіонера з Матери, продавця періодики з Фоджі та муляра з Палермо, тоді складається враження, що ми переймаємося сутужним життям людей на півдні, й у цьому полягає новина... Ми друкуємося у Мілані, а не у Катанії, а тому маємо зважати на те, що справить враження на міланського читача. Зважте, що вислів «створювати новину» — дуже влучний, і саме ми її створюємо, а тому треба вміти подати ту новину так, щоб її читали між рядків. Пане Колонно, у вільний час попрацюйте з нашими редакторами, погортайте повідомлення інформагенцій, складіть кілька статей по темі, тренуйтеся створити новину там, де ніхто не зміг її помітити, ну ж бо, вперед.