Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 92

28 лютого загони людей у камуфляжі, але без розпізнавальних знаків розрізнення, захопили аеропорт у Сімферополі, заблокувавши кілька українських військових підрозділів, а також автошлях між Сімферополем і Севастополем. Їм допомагали цивільні волонтери з помаранчево-чорними георгіївськими стрічками — символом російської воєнної доблесті, взятим на озброєння проросійськими активістами в Криму. Російський військовий корабель заблокував Балаклавську бухту, де базувалася українська берегова охорона. 1 березня було захоплено ракетно-артилерійський підрозділ в Євпаторії, а у Феодосії ізольовано батальйон українських моряків. «Ввічливі зелені чоловічки», як стали називати цих військових без розпізнавальних знаків, почали займати стратегічні об’єкти скрізь. Вони діяли невеличкими групами й з легким озброєнням, бо вочевидь були впевнені у відсутності військового опору. Захоплення Криму пройшло майже без зусиль. Інша річ була б, якби ці «чоловічки» наразилися на спротив із застосуванням важкої зброї. Але все відбулося без стрілянини та кровопролиття.

Тим часом новий кримський уряд оголосив про проведення 25 травня референдуму щодо розширення автономії Криму. Однак 6 березня було проголошено незалежність Криму, і дату референдуму перенесли з 25 травня на 30 березня, а потім на 16 березня. Голосуванню передувала пропагандистська кампанія по радіо і телебаченню, із закликами взяти участь у референдумі, було написано спеціальну пісню про референдум, а також засновано нову газету «Крим 24» з півмільйонним накладом.

Офіційні результати референдуму — 96,77% за те, щоб Крим став частиною Росії, за явки 83,1%. Лідери кримськотатарської громади, яка відкидала союз із Росією, заявили, що реальна явка не могла бути вищою за 40%. Після референдуму кримський парламент проголосив незалежність Криму від України й попросив приєднати півострів до Росії.

Росія виправдовувала своє вторгнення до Криму необхідністю захистити російськомовне населення від неонацистських екстремістів. На телебаченні демонстрували відео про те, як «екстремісти в Криму нападають на російських вояків». Пізніше з’ясувалося, що це відео було знято не в Криму, а в Києві під час вуличних боїв 20 лютого.

18 березня 2014 року Путін виступив у Кремлі з промовою, де виклав свою версію подій, яка мала стати основою російської пропаганди щодо України. «У серці, у свідомості людей, — сказав він, — Крим завжди був невід’ємною частиною Росії». Але історія була несправедливою. «На жаль, те, що здавалося неймовірним, стало реальністю. СРСР розпався... І коли Крим раптом опинився в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували». Путін заявив, що нові правителі України є нелегітимними, а колишні керівники «доїли країну, билися між собою за повноваження, активи та фінансові потоки, не дуже переймаючись долею простих людей». Але нові лідери «вдалися до терору, вбивств і погромів. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби та антисеміти». «Жителі Криму та Севастополя, — за словами Путіна, — звернулися до Росії з закликом захистити їхні права та життя... Звісно, ми не могли не відгукнутися на це прохання, не могли залишити Крим і його жителів у біді, бо це було би просто зрадою з нашого боку».