Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 9

У відповідь на бомбардування Карамахі-Чабанмахі 4 вересня військо Басаєва знову ввійшло до Дагестану, після чого бої тривали майже три тижні. Підриви житлових будинків сталися в той час, коли ці бої ще продовжувалися. Такий збіг у часі створював враження, що вибухи були помстою за напади російських військових на ісламських бунтівників у Дагестані.

Вторгнення до Дагестану російський уряд витлумачив як ознаку того, що чеченці хочуть захопити весь Північний Кавказ. Однак у серпні тижневик «Версия» опублікував матеріал, який вказував на те, що вторгнення Басаєва в Дагестан було організовано за участю Росії. За даними тижневика, Олександр Волошин, глава президентської адміністрації, зустрічався з Басаєвим 4 липня в містечку Больє-сюр-Мер, між Ніццою та Монако, на віллі міжнародного торговця зброєю Аднана Хашоггі. Ця інформація надійшла нібито від одного джерела у французькій розвідці. А 13 та 14 вересня газета «Московский комсомолец» частково опублікувала розшифровку дружньої бесіди між чоловіком із голосом, схожим на голос Бориса Березовського, радника доньки Єльцина, та Мовладі Удуговим — неофіційним представником радикальної чеченської опозиції, до якої належали Басаєв і Хаттаб. У цій розмові вони нібито обговорювали переказ грошей радикалам.

Ці публікації, мабуть, надихнули Віталія Третьякова, редактора найвпливовішого видання Березовського — «Независимой газеты», — запропонувати версію подій, в якій він погоджувався з тим, що Дагестанська операція була організована владою, але водночас захищав Березовського. «Цілком очевидно, — писав Третьяков, — що чеченців у Дагестан заманили... щоб отримати законний привід для... початку активної фази боротьби з терористами, зосередженими в Чечні. Ясно, що це була операція російських спецслужб... до того ж політично санкціонована із самого верху». Що стосується Березовського, чий голос був зафіксований в аудіозапису, коли він явно пропонував заплатити радикалам, то Третьяков припустив, що його могли використати «без його відома російські спецслужби». Більш ніж імовірно, писав Третьяков, «що він діяв узгоджено з ними...»; цю можливість він вважав «набагато реальнішою, ніж теорія, нібито “усе влаштував” Березовський».

Того фатального літа, коли Москва повнилася чутками, я мав приятельську розмову із одним російським політтехнологом, у якого були добрі зв’язки у вищих щаблях російської влади. Він розповів мені, що в Кремлі дедалі більше бояться, що Єльцин втратить владу, містом поширювалися чутки, нібито Москва може стати ареною великої провокації. Проблема, за його словами, полягала в безпеці Єльцина та його родини в разі передання влади. Якщо їм не вдасться домовитися щодо цього, «вони висадять у повітря пів-Москви».

Я відчув тривогу, але не знав, як поставитися до пророцтва свого приятеля. У мене не було ілюзій щодо Єльцина та його оточення, але важко було уявити, що людина, яка прийшла до влади завдяки мирній антикомуністичній революції і масовій підтримці, вбиватиме власний народ заради збереження цієї влади. Однак наступні події змусили мене змінити свою думку.