Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 8

6 червня 2000 року Ян Блумгрен, московський кореспондент шведської газети Svenska Dagbladet, повідомив, що одне угруповання в Кремлі серйозно обмірковує «терористичні вибухи бомб, в яких можна було б звинуватити чеченців». У випуску газети «Московская правда» за 22 червня військовий журналіст Олександр Жилін з посиланням на «надійні джерела в Кремлі» написав, що особи, близькі до Дьяченко, планують використати теракти для дискредитації мера Москви Юрія Лужкова, який виявився одним із найсерйозніших політичних опонентів Єльцина. План мав назву «Буря в Москві» й передбачав напади на штаб-квартири ФСБ та МВС, на Раду Федерації, викрадення людей чеченськими повстанцями з метою подальшого викупу і війну між кримінальними бандами. Все це мало створити враження, нібито Лужков втратив контроль над містом. Також у червні Росія почала нарощування військової присутності на кордоні з Чечнею. До регіону було перекинуто чималу кількість артилерії та авіації, а на початку липня — системи залпового вогню, здатні знищувати цілі райони. Продовжувалося поступове збільшення чисельності військ, доки на кордоні не зосередилося близько 7 тисяч чоловік, що в Росії складає одну дивізію.

Водночас і в сусідньому Дагестані розгорталися загадкові події. Усі чекали на вторгнення з Чечні бойовиків-ісламістів. Але наприкінці весни російська влада здивувала місцеві правоохоронні органи раптовим відведенням розташованих на кордоні внутрішніх військ, відкривши тим самим шлях можливим нападникам.

7 серпня вторгнення відбулося. Ісламісти — 1200 озброєних чоловіків під проводом чеченського лідера Шаміля Басаєва та арабського екстреміста Хаттаба — увійшли з Чечні до Дагестану, не зустрівши жодного спротиву. Пізніше один високопосадовець із МВС сказав, що якби внутрішні війська не було відведено, цього могло не статися. Ісламісти зайняли територію Ботліхського району, де їм протистояли здебільшого місцеві загони самооборони. 23 серпня озброєні загони залишили Дагестан — знов без жодного опору. Один російський командир розповів кореспондентові журналу «Time», що під час цього відходу він тримав у полі зору Басаєва, але мав наказ не відкривати вогонь. «Ми просто спостерігали, як басаєвська довга колона вантажівок і джипів повертається з Дагестану до Чечні під прикриттям наших власних гелікоптерів, — сказав він. — Ми могли знищити їх прямо на місці, але начальство в Москві хотіло, щоб вони залишилися живими».

Чеченський уряд засудив це вторгнення. Президент Чечні Аслан Масхадов намагався зв’язатися з Єльциним за допомогою «гарячої лінії», встановленої після першої Чеченської війни, але йому ніхто не відповідав. За кілька днів ця лінія взагалі вийшла з ладу.

Після відступу повстанців російська армія кілька днів бомбардувала Ботліхський район, а потім розпочала каральну операцію проти Карамахі-Чабанмахі — анклаву, який за рік до того з офіційного дозволу проголосив дотримання шаріату. Російські війська оточили села та завдали ракетно-бомбових ударів, убивши таким чином до тисячі цивільних. Між ботліхськими подіями та операцією в Карамахі-Чабанмахі, розташованими в іншій частині Дагестану, не було очевидного зв’язку.