Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 42

Нову Конституцію було винесено на референдум одночасно з виборами до нового парламенту — 12 грудня 1993 року, лише за місяць після оприлюднення її тексту. У референдумі, як стверджувалося, взяли участь 54,4% виборців, із них 58,4% проголосували за нову конституцію й 41,6% — проти. Таким чином, її підтримали близько 30 відсотків електорату. З технічного погляду цього було досить: Єльцин запровадив норму, за якою для набуття Конституцією сили закону за неї мали проголосувати лише 25% виборців. Утім, підозри щодо шахрайства з цим голосуванням виникли одразу. Особливу увагу привернула поява близько 9 мільйонів бюлетенів незрозумілого походження. Незалежний аналіз, проведений Олександром Собяніним із проурядової партії «Вибір Росії», показав, що проголосувало лише 46,1% електорату, а не 54,4%, як стверджувалося урядом. Отже, явка була на 3,9% нижчою за необхідний мінімум. Президентська команда так і не пояснила походження додаткових бюлетенів і проігнорувала всі вимоги щодо проведення розслідування. Існує велика ймовірність того, що Конституцію 1993 року населення ніколи не схвалювало.

Руйнування Єльциним Верховної Ради та створення суперпрезидентства знищили в Росії будь-яку можливість справжнього поділу влади. Першим серйозним наслідком стала війна в Чечні. Єльцину вона була потрібна, бо після подій жовтня 1993 року він більше не міг звинувачувати парламент у своїх провалах. Секретар єльцинської Ради Безпеки Олег Лобов говорив Сергію Юшенкову, голові оборонного комітету Думи, що війна на порозі. «По телефону, — розповідав Юшенков, — Лобов сказав таку фразу: “Це не лише питання цілісності Росії. Нам потрібна маленька переможна війна для підвищення рейтингу президента”». Російські служби безпеки зібрали проти сепаратистського режиму в Чечні добровольче формування, яке мало захопити Грозний, поставити маріонетковий уряд і вимагати введення російських військ. Але 26 листопада 1994 року це формування було розтрощено чеченським військом, лояльним до Джохара Дудаєва. Єльцин наказав чеченцям до 15 грудня скласти зброю. Але російська армія вже 2 грудня почала завдавати авіаударів по Чечні, а 11 грудня туди трьома колонами ввійшли російські військові з’єднання.

Демократи, включно з Гайдаром, які підтримали придушення Єльциним парламенту, тепер зрозуміли, що надання Єльцину необмеженої влади дорого коштувало країні. Президент за власною ініціативою кинув армію на війну проти російських громадян на території Росії.

Знищення Верховної Ради також забезпечило Єльцину другий термін перебування на посаді. Після силового розгону парламенту комуністи були вочевидь надто налякані, аби ставити під сумнів законність виборів. Вважалося, що Єльцин виграв президентські вибори 1996 року, хоч і за допомогою грубих порушень правил фінансування виборчої кампанії. Але в лютому 2012 року на зустрічі з чотирма членами опозиції президент Дмитро Медведєв зазначив, що це не так. Коли опозиціонери висловили протест проти фальсифікації результатів парламентських виборів грудня 2011-го, Медведєв зауважив, що фальсифікація в російських виборах не є чимось незвичним: «Навряд є якісь сумніви щодо переможця (президентських виборів 1996 року): це був не Борис Миколайович Єльцин».