Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 41

Хоч би яким було справжнє число загиблих, я упевнився, що своєю перемогою Єльцин завдячував провокації. За кілька днів до подій 3–4 жовтня центр Москви було перекрито тисячними загонами спецпризначення та міліції. Але 3 жовтня, коли демонстранти прорвали міліцейську загороду на Кримському мості, міліція з міста майже зникла. Вона залишала свої блокпости, кидаючи вантажівки та автобуси з ключами, тож протестувальники безперешкодно захопили мерію та дісталися Останкінського телецентру. Коли вони туди прибули, Макашов і близько двадцяти його бійців організували мітинг і почали висувати ультиматуми, але шансів захопити будівлю вони не мали.

Коли на вході до телецентру вибухнула граната, внутрішні війська відкрили вогонь не по озброєних нападниках, а по неозброєному натовпу на площі. Той факт, що військові свідомо вбивали поранених і стріляли по «швидких», що поспішали їм на допомогу, наводить на думку, що ті, хто стояв за цим штурмом, мали намір убити якомога більше людей. Зіткнення в Останкіно було використано, аби переконати армію атакувати Білий дім. Можливо, велика кількість жертв, відповідальність за які можна було покласти на демонстрантів, допомогла виправдати штурм.

Розслідування жовтневих подій групою співробітників Генпрокуратури швидко виявило невідповідності у викладенні цих подій президентською стороною, яка використала смерті бійця «Витязя» Ситникова та останкінського відеоінженера Сергія Красильникова для виправдання наказу про атаку на демонстрантів. Розслідування, наприклад, показало, що провина за ці вбивства лежить не на пропарламентських силах. Ситников, наприклад, загинув від вибуху якогось пристрою всередині будівлі. Постріл, яким було вбито Красильникова, пролунав у коридорі, заповненому військами МВС. Ця куля не могла прилетіти ззовні.

Коли стало зрозуміло, що слідчі знаходять підтвердження провокацій з боку президентської сторони, Єльцин погодився на амністію для керівників парламенту, яких раніше називав «бандитами та злочинцями». Їх випустили з в’язниці, і розслідування дій самого президента зупинилося.

Після перемоги в жовтневому протистоянні Єльцин презентував країні новий проект Конституції, в якому президенту надавалися майже диктаторські повноваження. Замість Верховної Ради створювався менший орган — Державна Дума, яка фактично не мала контролю над виконавчою владою. Президент мав право одноосібно призначати всіх міністрів, за винятком прем’єр-міністра, якого мала затверджувати Дума. Якщо Дума відхиляла трьох президентських кандидатів на посаду прем’єра, президент міг її розпустити. Також президент контролював бюджет, призначав директора Центробанку та суддів Конституційного суду. Для усунення президента від посади були потрібні дві третини голосів депутатів парламенту, а також згода Верховного та Конституційного судів. Закони приймалися Думою, але президент міг накласти на них вето, подолати яке можна було лише двома третинами голосів, що майже неможливо в парламенті, який складається з численних фракцій.