Читать «Паперові міста» онлайн - страница 86

— Ти склеїв суперклеєм кілька бляшанок, щоб зробити з них пивний меч, а його потім приклеїв до руки.

— А, так. Пивний меч. Щось пригадую.

— Бене, приїзди.

— Братан, мені зле.

— Тоді я до тебе приїду. Коли?

— Братан, не можна сюди приїздити. Мені спочатку треба проспати десять тисяч годин. Випити десять тисяч літрів води і десять тисяч пігулок анальгіну. Завтра в школі зустрінемося.

Я глибоко вдихнув, щоб приховати роздратування.

— Я, значить, їхав по тебе уночі через усю Центральну Флориду, я один був тверезий на п’янючій вечірці, я тебе, поганця, додому довіз, а ти тепер…

Мені ще багато було чого сказати, але тут Бен кинув слухавку. Просто посеред нашої розмови. От виродок!

Час минав, а я дедалі дужче лютував. Нехай йому на Марго начхати — але ж тоді виходить, що йому і на мене начхати! Може, наша дружба завжди була лише умовністю — просто у нього не було іншого партнера для відеоігор. А тепер йому не треба зі мною рахуватися, вдаючи, що у нас спільні інтереси: у нього ж новий друг завівся, Джейс Вортингтон. Бен побив шкільний рекорд пивостояння. Прийшов на бал з крутою дівкою. І за першої-ліпшої нагоди вступив до братства нудних засранців.

За п’ять хвилин я знову подзвонив йому на мобільний. Бен не відповів, тож я лишив йому повідомлення.

— Хочеш стати таким крутим, як Чак, Кривавий Бене? Про це ти завжди мріяв? Що ж, вітаю. Здобув. Ви заслуговуєте один одного, тому що ти такий самий гівнюк. І не передзвонюй!

Потім я набрав Радара.

— Привіт, — почав я.

— Привіт, — відказав він. — Я щойно блював. Давай я передзвоню?

— Звісно, — сказав я, намагаючись не гніватися. Мені просто хотілося, щоб хоч хтось допоміг мені розібратися в світі Марго. Але Радар — це вам не Бен, він передзвонив за кілька хвилин.

— Ох, було так зле, що я, поки прибирав, знову почав блювати, а коли знову прибирав, то знову блював. Це якийсь вічний двигун. Якщо мене постійно годувати, я невпинно блюватиму.

— Ти зайти можеш? Чи я до тебе прийду?

— Певна річ. А що таке?

— Марго була в тому торгівельному центрі, жива, принаймні через день потому як втекла.

— Буду в тебе за чотири хвилини.

І рівно за чотири хвилини Радар з’явився біля мого вікна.

— Хочу, щоб ти знав: я посварився з Беном, — повідомив я, поки він ліз у вікно.

— Я посередником поміж вами не можу бути, надто вже похмілля тяжке… — тихенько відказав Радар. Він ліг на ліжко, приплющив повіки і спробував пригладити скуйовджене волосся. — У мене ніби блискавка влучила, — він чхнув. — Ну, розповідай новини.

Всівшись на стілець, я почав докладно, щоб нічого не випустити, розповідати, як провів ніч у торгівельному центрі. Радару загадки давалися легше, ніж мені, тож я сподівався, що він і з цією впорається.

Він мовчки слухав, аж я сказав:

— А потім мені зателефонував Бен і звелів їхати на вечірку.

— Та книжка в тебе з собою? Та, де ріжки загорнуті? — запитав він. Я підвівся й поліз по неї під ліжко. Радар, тримаючи путівника над обличчям і кривлячись від головного болю, почав гортати сторінки.