Читать «Паперові міста» онлайн - страница 78

А тепер вона здається мені чарівним нестриженим волоссям могил.

Отож трава — це ще й смерть, адже вона проростає з наших закопаних у землю тіл. Трава водночас означала так багато, що мене це приголомшило. Вона — метафора і життя, і смерті, і рівності, і взаємозв’язку, і дітей, і Бога, і надії.

Мені не вдавалося зрозуміти, яка з цих ідей була у поемі головна, — хоч, може, жодна з них не була головною. Але, міркуючи про траву, про те, скільки всього в ній можна побачити, я замислився про те, як я дивився-й-не-бачив Марго. А дивитися на неї можна було дуже по-різному. Раніше я зосереджувався на тому, що з нею сталося, але тепер, намагаючись усвідомити всю багатозначність трави і вдихаючи запах Марго, я збагнув, що головне питання полягає в тому, кого я шукаю. Якщо відповісти на запитання «Що таке трава?» настільки складно, думав я, то і відповісти на запитання «Хто така Марго Рот Шпігельман?» буде не простіше. Як і в будь-якій метафорі, незбагненній через свою багатогранність, у тому, щó Марго мені залишила, був величезний простір для безміру фантазій, для безлічі Марго.

Мені треба було якось звузити задачу, і я подумав, що тут, напевно, щось я хибно потрактував чи й узагалі не побачив. Мені хотілося зірвати дах й освітлити все відразу, аби побачити не тільки те, що потрапляє у вузький промінь ліхтарика. Я відклав ковдру Марго убік і закричав так, щоб усі щурі чули: «Я тут неодмінно щось знайду!»

Я знову оглянув столи в конторі, але, по-моєму, все вказувало на те, що Марго сиділа тільки там, де на календарі був червень і де я знайшов її лак для нігтів.

Пірнувши в «тролячу нору», я знову вийшов у бібліотеку, пішов уздовж занедбаних металевих полиць. Я шукав ділянки без пилу, щоб зрозуміти, щó Марго тут робила, але жодної не знайшов. А потім промінь мого ліхтарика випадково натрапив на якийсь предмет, що лежав на горішній полиці біля забитого дошками вікна. Це був корінець книжки.

Книжка називалася «Дорогами Америки: путівник» видання 1998 року, тобто після того, як торгівельний центр покинули. Я затиснув ліхтарика плечем і почав гортати сторінки. Там змальовувалися сотні найцікавіших туристичних принад, від найбільшої на світі мотузяної кулі в Дарвіні, штат Міннесота, до найбільшої кулі з марок в Омасі, штат Небраска. Хтось загорнув ріжки декількох сторінок, між якими не простежувалося очевидного зв’язку. Книжка не надто припала порохами. Може, «Морський світ» був для Марго лише першим пунктом у божевільній програмі атракціонів. Авжеж, це здавалося подібним на правду. Це так схоже на Марго. Вона якимось чином довідалася про це місце, провела тут кілька днів, збираючись у подорож, а потім рушила в дорогу. Я цілком міг уявити, як Марго котиться від однієї пастки для туристів до іншої.

У світлі останнього проміння з діри у стелі я знайшов на горішніх полицях ще кілька книжок: «Короткий путівник Непалом», «Визначні місця Канади», «Америкою на машині», «Путівник Багамами», «їдьмо в Бутан». Поміж цих книжок я ніякого зв’язку не побачив, окрім хіба того, що всі вони — для мандрівників і видані після того, як це місце занедбали. Затиснувши ліхтаря плечем, я зібрав усі книжки і поніс їх у порожню кімнату, яку вже вважав спальнею.